Розділ дев'ятнадцятий

 Монстр відпустив хлопця за плечі і той знову повис верх ногами. Дорман спокійно підходив до них, тримаючи книгу перед собою.
-Невже він це зробить?-запитала Мішель у Ніколаса. Він знизав плечима.
 Джо зупинився за метр від тіні. Вона простягла свою лапу і той відсунув назад.
-Звідки мені знати, що ти нічого йому не зробиш?-серйозно спитав Дорман.
-Спочатку віддай мені книгу, а потім віддам тобі цього хлопчика.-наполягав той. Чоловік похитав головою.
-Ні, так нечесно!-заявив він.-Або ми одночасно віддаємо або ти перший.
-Я В ЦЬОМУ СВІТІ БОГ І Я ВИБИРАЮ ПРАВИЛА ЦІЄЇ ГРИ.
 Тінь не на жарт розлютилася, але Джо його не боїться.
-Чим доведеш, що ти бог?-спитав він, посміхаючись.
 Монстр схопив за голову Аарона другою рукою.
-ВИСТАЧИТЬ З МЕНЕ ЦИХ ІГОР! ЯКЩО ВІН ВАМ НЕ ПОТРІБНИЙ, Я СКРУЧУ ЙОМУ БОШКУ.
-Добре, умовив.-відразу погодився Джо і повільно простяг книгу в жовтій обкладинці.-Твоя взяла, бери.
 Тінь почала тягтися за книгою, але тут з юрби вибігає Шон з пістолетом. Тієї ж секунди стріляє у величезного монстра і з дула виплеснулася сіль прямо на нього. 
 Чорна рука, що тримала Аарона за голову, випарувалася від солі і хлопець упав на підлогу. У цей час Дорман сховав книгу в себе і відійшов далі. Аарон підбіг до нього.
-ВИ ВСЕ ЦЕ ЧАС ВІДВОЛІКАЛИ МЕНЕ, ДУРНІ ІСТОТИ?!
-Ні, це ти дурний!-відповів йому Шон, поки заправляв пістолет сіллю. Повернувся до решти.-Біжіть, я його затримаю!
-Шон, ні!-кричала мама.-Це небезпечно!
-Немає часу, я повинен це зробити!-кричав їй він.-Ідіть, не хвилюйтеся за мене.
 Натовп на чолі батька невпевнено попрямував у бік лісу.  Монстр уже почав тягти другу руку до них.
-НЕ ДОЗВОЛЮ!
 Хлопчик знову вистрілив із іграшкового пістолета і сіль розчинила його чорну долоню. Натовп почав тікати.
 Та не всі. Аарон заліз у сумку Дормана і дістав іграшковий пістолет. Взяв в обидві руки.
-Малюк, що ти хочеш зробити?-запитав чоловік.
-Хочу допомогти йому.-відповів рішуче Аарон і побіг до брата.
 Шон намагався швидко зарядити пістолетик сіллю з пачки, але сама зброя випала з рук. Якраз хлопчик побачив як до нього прямує рука монстра-тіні, що вже відновилася.
 Цієї миті стався постріл і крупинки солі розсипалися в повітрі, знову зникає рука чорного бога. Шон обернувся та побачив поряд брата, що тримає пістолет. Хлопчик узяв свій пістолет з асфальту.
-Аарон, йди!-просив Шон, одночасно перезаряджаючи зброю сіллю, дістаючи її з кишені.-Я сам впораюся.
-Ні, ти мене не кинув і я тебе не кину.-відповів Аарон, теж засипаючи сіль у дуло.
 Шона здивувала ця фраза, і він широко посміхнувся.
-Пам'ятаєш, як ми грали раніше у стрілялки проти уявного монстра?-запитав старший брат.
 Це було давно, тому Шон не відразу згадав це. Але кивнув.
-Давай використовуємо нашу тактику?-запропонував той.-Я стрілятиму ззаду, ти спереду.
-Добре, так і зробимо.
 Аарон поспішно пішов за спину монстра, а молодший залишився там же. 
Вони по черзі стріляли в тінь і поступово вигравали. Вона зменшилася у розмірах із кожним пострілом хлопців.  Через п'ятнадцять хвилин бою монстр став меншим за п'ятнадцять сантиметрів. 
-Шоне, останній постріл!-крикнув Аарон братові.-Твоя черга стріляти.
 Шон хотів перезарядити пістолет, але в кишені штанів не було солі. 
-У мене нічим стріляти!-відгукнувся хлопчик з того боку.
-Добре, тоді я доб'ю.
 Аарон прицілився на монстра. Хотів уже вистрілити, але псевдо-бог заговорив з ним:
-Благаю, не треба...
-Пізно.-сказав холодно той і вистрілив. Тепер від тіні залишилася лише цятка.
 Шон підбіг до старшого брата і подивився на цю пляму на асфальті.
-Він ще живий, так?-запитав він.
-Так, але йому потрібен час щоб відновитися.-сказав Аарон.-Я б його вже добив, але в мене також сіль закінчилася.
-Ми і так зробили все, що могли.-міркував хлопчик.
 Брат кивнув, і вони побігли у бік лісу. Там, біля тих самих одиноких сходів зустрічали їхні батьки.
 Мішель підбігла до дітей та почала оглядати їх на наявність травм.
-Слава Господу, з вами все гаразд!-раділа мама.
-Мам, ми вже не маленькі.нагадав Аарон.
-Дорослі, не сперечаюся.-відповіла вона з ніжною усмішкою.-Але я завжди турбуватимуся за вас.
 Жінка обійняла синів.
-Що ж, повертаємося додому?-запитав Дорман.
-Звісно,-відповів йому Ніколас.-Так, хто хоче розібратися з останньою зіркою?
 Всі мовчали, чекаючи, як хтось відповість на запитання Амстронга.
 Кріста смикнула за батьковий рукав. Той нахилився, щоби вислухати її.
-Таточку, а можна мені?-спитала вона.
-Звичайно, малятко.-відповів їй Дорман і підняв голову до решти.-Ви ж не проти?
 Вони поматали головою. Джо дістав книгу в жовтій обкладинці зі своєї сумки і простяг своєї доньки. 
 Кріста з цікавістю розглянула обкладинку без назви та взяла в дві руки її. Насилу розірвала книгу навпіл і кинула на підлогу.
 Небо стало чорним, ніби настала глибока ніч. Земля ще сильніше затремтіла ніж минулого разу і по землі пішли величезні тріщини. Було чути як руйнувалися будинки, як карткові піраміди.  Дерева в окрузі почали валитися, а сходи розсипаються, наче вони зроблені з піску.
 Люди почали панікувати і хотіли втекти не знаючи куди, але землетрус був такий сильний, що вони впали на підлогу і не могли встати. Потім вони дивом заснули, але не надовго.
 Ніколас прокинувся і побачив лежачий народ у лісі. Був уже пізній вечір. Він пішов розбудити свою дружину, після Дормана.
-Що робитимемо?-запитала Мішель у чоловіків.
-Залишимо людей тут, їх рано чи пізно знайдуть.
-Можна переночувати у Аманди, вона найближче до нас.-повідомив Амстронг.
-Добре, тоді будемо дітей і висуваємося.
 Дорман розбудив свою доньку і посадив на шию.  Ніколас розбудив старшого сина.
-Все вже закінчилося?-спитав Аарон у нього. Той кивнув головою.
 Тільки Мішель не могла розбудити другого сина, він міцно спав.
-Ніку, я не можу його розбудити!-злякалася вона.
 Чоловік підбіг до неї та спробував його розбудити. Нічого не сталося.
-Джо, Що робити?-спитав він у страху.
-Бери його на руки і пішли!-вказував той.-У нас немає часу.
 Ніколас узяв міцно сплячого сина на руки і вони, у шістьох, пішли через темний ліс до будинку Аманди.