Розділ шістнадцятий

 Четверо дійшли до сходів серед лісу та зупинилися. 
-Давайте повторю план.-запропонував Дорман.-Як завжди розділимося як минулого разу і звільнятимемо людей за допомогою солі. Якщо повертаєтеся самі, то стріляє раз, якщо проблеми-два рази.
-А що щодо зірок?-запитав Аарон у нього.
-Чотири ми знайшли,залишилося тільки одна.-продовжив той.-Але нам не можна знищувати їх до того як не врятуємо всіх людей.
-Може домовимося, щоб одну певну не руйнувати, поки не врятуємо їх?-запропонував Шон.
-Добре, тоді залишимо наостанок.-Яку саме?
-Книгу.-сказав Аарон.
-Як скажеш.-байдуже сказав той.
-Ходімо тоді.-сказав Джо.
 Вони проробили вчорашню процедуру та з'явилися у паралельному світі. Їхня нова місія розпочалася.
 Джо та Аарон ішли в той бік, що й минулого разу. Вони зайшли в коледж. Врятували тих трьох дівчат та одного хлопця, яких помітили минулого разу. 
 Дорман посипав на слиз сіль і вона випарувалася в одну мить. Одна дівчина важко дихала і мало не чіплялася на шию Аарона.
-Води, дайте води!
 Аарон мовчки взяв із рюкзака воду і дав їй зробити ковток.
-Отже, ми вас звільнили і тепер слухайте уважно.-заявив Дорман.-Ви підете з нами і мовчатимете всю дорогу або говорити тихо, щоб знову за нами не прийшли.
 Він пильно дивився на ту дівчину, яка жадібно робила ковток води з пляшки.
-Також краще не відходити від нас, зрозуміло?
Усі кивнули.  Пішли за ним.
 Вони пройшли через поліцейську дільницю, забрали пару людей з інших будинків. Зупинились біля одного із них.
-Ви почекайте мене.-попросив Аарон, заходячи всередину будинку. Зовні на них чекав вождь Дорман та інші люди.
 Хлопець зайшов до однієї з кімнат і підійшов до журнального столика, де також стояла красива жовта шахова постать.
 Він узяв її до рук і намагався зламати. Не зміг.  Бракувало, мабуть, фізичних сил для цього. Але Аарон знав, чого ще йому не вистачає-сили волі і бажання.
"Я слабше ніж ти виходить ..." - згадав вчорашнє той. Зі злості Аарон міцно стиснув королеву і жбурнув об стіну.
Шахова постать зламалася навпіл і розсипалася по підлозі. У цю мить земля затремтіла, хоч і слабо, але помітно. 
 Аарон намагався не звертати на це уваги і вийшов із дому. Він показав своєму напарнику великий палець, що означало завдання виконане.
 Дорман кивнув у відповідь, і вони рушили далі. Натовп не відставав від них ні на крок і оглядався у пошуках небезпеки.
 Пішли до бібліотеки. Вона все також собі стояла на самоті. Дорман залишився з людьми зовні, а його молодий напарник зайшов туди. 
 Аарон чудово знав, де поклав книгу, тому швидко забрав її. Він хотів назад піти, але зупинився. Вирішив перегорнути книгу ще раз.
 Ті самі слова були там до кінця. Тільки на останній червоним було щось написано:
ТИ ГРАЄШ З ЧИМОСЬ ВИЩЕ ТВОГО РОЗУМІННЯ, Хлопчисько.  
 По його спині пробігла мурахи і він озирнувся. Нікого немає поряд. Аарон не міг зрозуміти звідки з'явився цей напис, але часу було мало, щоб дізнатися про це.
 Він вийшов до решти і вони попрямували далі. Звільнили ще пару людей від тієї дивної чорної рідини.  Їх побільшало і вони цілеспрямовано йшли до будинку Дормана.
-Залишися з ними, я заберу дочку.-просив він, заходячи всередину. 
 Аарон стояв на ганку вдома і спостерігав за людьми, які вже давно не бачили білого світла. 
 Одна вже не молода жінка підійшла до нього. Вона була одягнена в старе пальто, а її волосся вже почала покривати сивина.
-Вибачте, але ви можете сказати, що ми робитимемо?
-Звичайно, ми зараз врятуємо інших людей, а потім возз'єднаємося з іншими на головній вулиці.-розповів спокійно Аарон їй. Жінка посміхнулася і розуміючи кивнула.
 Саме з дому вийшов Дорман. Його донька сиділа на шиї та розглядала все навколо.
-Тепер можемо йти далі,-радісно повідомив Дорман.   Натовп пішов за ними за вже відомим напрямом.
 За хвилин п'ятнадцять вони дійшли до головної вулиці і чекали на інших. Головна вулиця була звичайною як і інші вулиці Залленса, тільки велика. Але Ааронові вона не зовсім подобалася. Він відчував якусь дивну силу, що виходить від фонтану з простого каменю. Він відійшов подалі від нього і почав слухати переказ казок Крісти своєму батькові.