Розділ п'ятнадцятий

 Дорман ішов до своїх супутників. Попереду була знайома поліцейська форма, яка йшла до нього. 
 Худа жінка років тридцяти. Русе волосся стирчало з-під поліцейського кашкета. Вона підійшла до нього.
-Доброго дня, містере Джо.-діловито привіталася жінка.
-О, привіт, Мітсі.-привітався радісно той.-Як робота?
-Для тебе міс Естон,Дорман.-холодно відповіла дівчина.-Мене послали затримати тебе, тому що ти втік з психіатричної лікарні.
-Послухай мене, дорога Мітсі, я отримав хороший шанс повернути назад нашу дочку і допомогти одному хлопчику повернути свою маму. І повір мені, я свій шанс не проґавлю, тому просто відпусти мене.
-Ні, мені дали наказ і я повинна його виконувати.
-Я завжди не любив твою впертість, але добре.-Джо простягнув руки. Жінка подивилася на нього з побоюванням зверху вниз і назад, потім одягла наручники. 
 Міс Естон повела чоловіка до службової машини. Та відчинила дверцята і чекала доки її затриманий сяде. Але Дорман пильно витріщався на сидіння.
-Сідай давай!-злилася вже вона.
-Не можу, у вас тут щось лежить.-з упевненістю повідомив чоловік, вказуючи пальцем на сидіння.
-Що?-перепитала жінка і зазирнула в машину. Там, зрозуміло, що нічого не було. Дорман замахнувся ліктем і вдарив її по потилиці. Мітсі вирубалась і плюхнулася на сидіння.
 Злочинець озирнувся і переконавшись, що свідків поблизу не спостерігається, затяг у решту тіла своєї старої подруги. Посадив як пасажира і пристебнув ременем.
 Потім обійшов поліцейську машину і сів за кермо. Дорман давно не водив, але коли тобі це потрібно, причому терміново, згадаєш без зусиль.
 Він повернув у бік лісу і почав їхати вздовж нього.  Знайшов місце, де відстань від дерева до іншого була велика, щоб машина могла заїхати туди. 
 Їхав доти, поки не знайшов смугу в траві від коліс інших машин. Почав їхати ними.
Їхав він зі своєю пасажиркою до будинку Аманди. 
 Зупинив машину Дорман у лісі, а потім дістав Мітсі і пішов до будинку. Діставшись до дверей, подзвонив.
-Так?-запитав тихий голос.
-Це Дорман. Відкрий, будь ласка.
 За кілька секунд йому відкрила племінниця Бетті. Вона з широко розкритими очима розглядала нещодавно ідучого додому і його наїзницю спини.
-Це хто?-запитала дівчинка.
-Малятко, зараз не час питань. -ввічливо відповів Джо.-А тепер пропусти всередину мене, будь ласка.
 Бетті відійшла вбік і, коли гість зайшов, зачинила за ним двері. Дорман поповз з вантажем на спині в одну з кімнат.
 Він поклав Мітсі на ліжко. Повернувся до дитини, яка йшла за нею.
-Можеш принести мотузки?-попросив Дорман.-Вони у вас є?
-Навіщо тобі?-задала питання Бетті.-Ти хочеш її зв'язати?
 Джо кивнув, не має бажання пояснювати навіщо.
-Я не буду цього робити!-заявила вона, схрестивши руки на грудях.-Це погано.
 Той тяжко видихнув. Якраз у кімнату зайшла Аманда і випустила від несподіванки з рук рушник.
-Дорман, що ти тут робиш?-злякано запитала вона, потім побачила незнайомку на ліжку.-А це хто?
-Поліцейська, моя колишня дружина.-відповів похмуро той.-Хоча ти і сама знаєш це. Вона хотіла затримати мене, але, як бачиш, не вдалося.
-Що ти з нею зробив?-панікувала жінка.-Вона мертва?!
-Ні, що ти! Я просто вирубав її.-відповів відразу Дорман.-Благаю, принеси мені мотузки, мені потрібно її зв'язати, поки не прокинулася. 
 Аманда поспіхом вирушила на кухню і за хвилину повернулася зі шнуром для сушіння білизни. Вона вручила його в руки Джо.
-Таке підійде?-спитала жінка. Той кивнув і почав прив'язувати до ліжка свою колишню дружину. 
-Як прокинеться, розкажи що сталося і відбувається.-сказав він, коли закінчив.-Але в жодному разі не розв'язуй її, поки я не прийду за нею. Сподіваюся, прийду разом із донькою.
 Аманда мовчки кивнула.
-Добре, я так і зроблю.
-Тоді я пішов, а то мене вже зачекалися.
 Джо вийшов із дому однокласниці і пішов до будинку Амстронга. Дійшов він за п'ять хвилин. 
 Ніколас і його два сини стояли біля ґанку і, мабуть, чекали на нього. Він підійшов до них.
-Вибачте за запізнення, добрі мої.-сказав Дорман усміхаючись. 
 Усі троє кивнули і пішли за ним у ліс.