Розділ дванадцятий

 Шон біг через ліс, а за ним червоний монстр. Він не міг зупинитися, тому просто мчав уперед. 
 Попереду в траві побачив ромашку, на якій щось лежало.  Хлопчик не намагався розглянути, оскільки його більше турбувало як позбутися монстра.
 Через мить Шон наступив на квітку і щось жовте вилетіло  з нього, почало літати перед носом. Це був метелик, який хотів, мабуть, відпочити на квітці, але хлопчик їй завадив.
 Тепер метелик заважав Шону бігати, мелькаючи своїми жовтими крильцями перед очима. Той не витримав і схопив її в долоні. Біг далі і коли переконався, що попереду немає дерев, зімкнув долоні разом і розчавив метелика.
 І він відчув як під ногами майже непомітно завібрувала земля. Але Шон намагався не відволікатися і біг далі.  Йому здалося, що монстр розлютився ще сильніше і почав слідувати за ним ще швидше, вже наздоганяючи його.
 І тут хлопчик дещо зрозумів, поки перестрибував колоду, яка лежала в траві. Він зламав зірку - того самого жовтого метелика. Тепер світ трохи зруйнувався, але не критично, а монстр тепер намагатиметься знищити його швидше за вчинене.
 Шон біг далі, після того, як перестрибнув чергове повалене дерево, не помітив за ним камінець і спіткнувся об нього. 
 Він бачив, як до нього біжить монстр. Хоч у нього не було обличчя, він відчував якусь злість, яку той відчуває до нього.
 Хлопчик розгублено потягся до пістолета в задній кишені і взяв його в руку. Шон націлив дуло в небо і натиснув на пластиковий курок. Бах! Постріл був такий гучний і несподіваний від іграшкового пістолета, що в самого заклало вуха.
  Він побачив перед собою, як червоне чудовисько схопилося своїми лапами за собачі вуха і зігнулося навпіл тілом від цього звуку. Хлопчик не став зволікати, тому встав і втік у бік свого будинку.
 Назустріч біжить батько. Вони зустрілися і дивилися один на одного, поки намагалися перепочити.
-Що трапилося?-спитав Ніколас перший.
-Потім розповім, а зараз побігли до сходів і будемо чекати на інших.
 Тато без запитань кивнув і пішов за сином, який вже важко ходив від втоми. Вони присіли на сходах і тихо чекали на інших.
-Може, почекаємо їх на тій стороні?-запропонував Ніколас синові.-Може, вони ще довго возитимуться.
 Шон похитав головою.
-Ні, ми їх дочекаємось.-відповів той.-Коли вони прийдуть, ми повернемося і я все розповім.
 Батько хлопчика покірно мовчав у відповідь.
 Вони чекали. Ніколас помітив, як навколо стало тривожно. Наче після пострілу в небі все змінилося. Йому здавалося, що ось-ось станеться страшна подія.
 Коли він почув хрускіт гілок і листя, здригнувся від страху. Але це були лише Аарон і Дорман. Як тільки хлопець побачив брата і батька, одразу побіг до них і обійняв.
-Що трапилося?Хто стріляв?-засипав їх питаннями той.-Чому ви не пішли додому?
 Але обидва були більш-менш спокійні.
-Все гаразд.-відповів Шон.-Я тобі пізніше поясню все.
-А зараз треба повертатися.-продовжив Ніколас.-Ви все встигли зробити?
 Поруч із Аароном з'явився Дорман. Його обличчя стало ще радіснішим, ніж раніше.
-Знайшов доньку?-запитав у нього Амстронг. Той широко посміхнувся і кивнув.-Тоді вирушаємо назад.
 Ніколас пішов на сходи. Дорман і Шон здивовано дивилися на нього.
-Що?-не зрозумів той.-Що не так?
-Ти, мабуть, забув, що для повернення потрібен інший монстр.-сказав містер Джо.Тепер повернувся до Шона.-До речі, синій монстр зможе нас забрати всіх відразу?
-Коли я Даніеля взяв за руку і доторкнувся до монстра, то він повернув нас обох.-розповів хлопчик.
-Тоді треба перед тим як доторкнутися до того монстра, взятися за руки?-зрозумів Аарон.
-Можна і так. Але в будь-якому випадку нам потрібно пошукати одноокого.-відповів Джо.
-Що? Одноокого?-перепитав хлопець здивовано.-Це що циклоп якийсь?
-Побачиш і зрозумієш.
 Троє пішли за Дорманом. Після пішої прогулянки лісом вони натрапили на синє чудовисько з одним котячим оком та довгими руками. Шон помітив, як у старшого брата перехопило подих від побаченого.
-Ось він.-тихо казав Дорман.-А тепер візьмемося за руки і підійдемо до нього.
 Джо взяв за руку Ніколаса, а той за руку молодшого сина. Шон обернувся до брата. Аарон злякано дивився на нього.
-Все буде добре, просто довірся мені.-прошепотів з усмішкою Шон і простяг руку. Аарон спочатку дивився на нього, а після губи розтяглися в посмішці і він взяв молодшого за руку.
 Вони почали підходити до монстра, у якого на відміну від червоного було хоч одне око. Він побачив чотирьох і простяг довгі лапи до них. Дорман торкнувся однієї з рук і відчув, як він падає в сон.
 Інші таке ж відчули. Через час вони прокинулися біля сходів у листі та холодному грунті.
 Аарон знову прокинувся останнім. Він підвівся і підійшов до інших. Не міг зрозуміти чому всі застигли, наче побачили щось гірше за монстра, але коли підійшов до них усе зрозумів.
 На трасі, де стикалися узбіччя і ліс стояла поліцейська машина. Її мигалки переливались із червоного в синій і навпаки.
-Треба йти, поки нас не помітили.-тихо промовив Ніколас.
 За Амстронгом пішли сини та ззаду-Дорман. Вони йшли тихо і намагалися не привертати увагу. За кілька хвилин серед дерев виднілася велика хата.