АРОМАТ, ЩО ЗБУДИВ ДЕТЕКТИВА

У селі Верхня Пампухівка день починався з аромату. Хтось міг би сказати, що це просто запах літа, але насправді то був бабусин лимонний пиріг. Щороку напередодні Великого Ярмарку бабуся Текля виставляла свій фірмовий витвір на підвіконня, аби він “просмердівся” повітрям і змусив усіх сусідів заздрити.

— Хто першим відчує запах — тому пощастить, — казала вона й загадково кліпала.

Цього ранку пахло особливо смачно. Аж так, що Пес Пломбір прокинувся раніше за всіх. Він потягнувся, скрутився клубком, але потім піднявся і пішов винюхувати. Як і годиться досвідченому детективу, він обнюхав підлогу, тапки бабусі й зупинився біля вікна. Його носик завмер — там був... він. Лимонний пиріг. Великий, рум’яний, з хрумкою скоринкою та пухкою начинкою, яка, здається, співала лимонну арію прямо в повітрі.

Пиріг виглядав як мистецтво. Він мав свій шарм, запах дитинства і водночас натяк на якусь непередбачувану подію. Пес Пломбір не просто облизнувся — він зрозумів, що це початок чогось великого. Його інстинкти заграли як ноти в симфонії. А може, то просто бурчало в животі.

Тимко, онук бабусі Теклі, саме прокинувся від стукоту ложки об тарілку — сигнал, що пора вставати. З вікна він побачив, як Уляна, його двоюрідна сестра, зістрибує з велосипеда біля воріт. У руках у неї була банка з малиновим варенням і загадкова посмішка.

— До пирога, — сказала вона замість привітання. — Якщо ти не прокинешся за п’ять хвилин — я з’їм усе.

— То я вже в черзі, — пролунав голос Остапа, який несподівано вигулькнув із-за кущів. У руці в нього був пакет з печивом, а в очах — той самий блиск, що завжди з’являвся перед чимось смачним.

До них приєдналась Марічка — спокійна, мовчазна, із записником у руках і олівцем за вухом.

— Я записую, хто скільки пирога їсть. На випадок, якщо хтось переїсть і йому стане зле, — сказала вона серйозно.

Поки всі сходилися на аромат пирога, небо над Пампухівкою починало світлішати. Це був початок звичайного дня. Але не цього разу.