Глава 29. Кірк власною персоною

Несподівано вітер посилився. Артур побачив, як над замком почали згущуватися хмари. Вони сповзалися звідусіль, наче збираючись накрити центральну площу. У темному небі почали виблискувати спалахи, що провіщали шторм.

Принц не помітив, коли серед площі з'явилася самотня темна постать. Високий чоловік стояв, гордо піднявши голову. Здавалося, він із зарозумілістю розглядав Елементаля Води та руїни навколо замку.

- А ось і проклятий Кірк власною персоною, - з ненавистю промовив король.

Артур з подивом зрозумів, що уявляв собі Кірка зовсім інакше. На його думку, ватажок піратів мав виглядати, як рудобородий товстун у сорочці навстіж, весь покритий шрамами та татуюваннями. Цей уявний образ лиходія ні в чому не збігся з побаченим тепер.

На площі стояв витончено і чепурно одягнений чоловік. Чорний камзол зі срібними ґудзиками підкреслював його худорлявість. Високий комір-стійка надавав фігурі відчуття стриманої, але потужної внутрішньої сили. Темні штани були заправлені в чоботи з примхливо вишуканими срібними пряжками. На поясі висів меч, поблискуючи зловісним кривавим каменем на руків’ї. Чорне волосся до плечей розтріпав вітер, що налетів, відкривши високе чоло.

Кірк глузливо розвів руки в сторони, блиснувши срібними ґудзиками на обшлагах. Повітряні вихори рознесли по всій площі його різкий уїдливий голос:

- Ну що, захиснички! Бачу, ви не сумували без мене. Так і знав, що ви боягузливо приховаєте щось насамкінець.

Дивно, але його голос, що розповсюджувався поривами вітру, звучав настільки голосно і чітко, ніби чорний маг був поруч на балконі.

- Ваш тюхтій зумів мене здивувати. Впізнаю почерк Віоли, - глузливо продовжив Кірк. - Її бажання займатися цією сміховинною нісенітницею завжди заважало їй рухатися до вершин майстерності. Тому вона нічого не досягла. А от я став могутнім магом!

Кірк тріумфально підніс руки:

- І тепер мені немає рівних! Слава про мене скоро розлетиться всіма світами!

Постоявши так якийсь час, він награно ляснув себе по лобі:

- О так! Мало не забув. Не чекайте, що Віола примчить вас рятувати. Їй не вибратися з тієї пастки, яку я приготував для неї!

Кірк зловісно розреготався. Вітер розніс його регіт у всі куточки площі. Посміявшись вдосталь, маг знову зосередився:

- Гаразд, перейдемо до справи. Ви маєте те, що вам не належить. Квітка моя по праву. Віола отримала її помилково й обманом втягнула вас у свої інтриги. Квітка існує лише для того, щоб піднести мене на пік могутності. Жалюгідні черв'яки, ви навіть не зможете зрозуміти сенс істинної магії!

Кірк зробив кілька кроків до замку.

- Я пропонував вам вирішити все миром. Але жадібність і дурість затьмарили вам голови. Самі винні. Ви вже втратили все, а я тільки почав розминатися!

Елементаль ворухнувся, зреагувавши на рух мага. Кірк вибухнув сміхом:

- Думаєте, ця мокра лялька зможе мені завадити? Та мені це на один зуб!

Артур побачив, як між долонями Кірка виросла кульова блискавка розміром із невеликий гарбуз. Маг задоволено посміхнувся і штовхнув заряд в елементаля. Згусток, що яскраво світився, почав набирати швидкість, повертаючись навколо своєї осі. За собою він залишав спіралеподібний хвіст з іскор та розрядів.

Усі на балконі в напрузі стежили за траєкторією польоту сяйнистої кулі.

Елементаль ніяк не відреагував на загрозу. Він спокійно стояв на місці, ніби нічого не сталося.

В останній момент гігант розтиснув кулак і виставив кисть перед собою. Артур помітив, що прозора долоня елементаля стала гладкою, наче дзеркало.

Кульова блискавка наткнулася на водну перешкоду, випустила купу розрядів і полетіла у зворотному напрямку! Тепер згусток знову набирав швидкість, тільки цього разу летів просто до Кірка. Артур із задоволенням побачив, як самовдоволена посмішка зникла з лиця мага.

Кірк зробив рух рукою, і перед ним невідомо звідки з'явився напівпрозорий п'ятигранний щит. Це виглядало так, ніби повітря ущільнилось у плоский п'ятикутний кристал. Щит нерухомо завис над землею на шляху блискавки.

Яскрава сфера ударила у щит і вибухнула розрядами. Над площею гримнуло. Відлуння від вибуху понеслося вулицями. Щит повисів ще пару секунд, а потім розчинився, залишивши господаря неушкодженим.

Кірк насупився. Він підняв руку у напрямку грозової хмари над замком. У темному небі посилилися сполохи. Вони ніби звідусіль прибували до центру площі, зливаючись в одній точці. Маг різко опустив руку, вказавши на елементаля.

Раптом величезна блискавка ламаною лінією прорізала небо та вдарила у велетня! Сліпучий спалах на секунду підсвітив площу, відігнавши сутінки, що насувалися. Грім загуркотів з такою силою, що Артур мимоволі вчепився за балкон.

Атака Кірка була потужною та видовищною. Принц був вражений, якою грандіозною силою міг керувати чорний маг. Але ще більше Артур здивувався тому, що розлога блискавка ніяк не нашкодила елементалю! Вона пройшла крізь рідке тіло велетня і проникла в землю. На бруківці ще деякий час спалахували дрібні розряди. Після чого все стихло.

- Неймовірно! - пробурмотів Алессіо. - Віола вклала в елементаля такі здібності, ніби спеціально готувала його до бою з адептом стихії повітря!

Артур побачив, як гримаса перекосила обличчя Кірка. Маг явно розізлився через власні невдачі.

Кірк почав люто обертати руками, ніби намагаючись закрутити в спіраль повітря перед собою. Ще мить, і перед магом з'явився тонкий вихор, що танцював дзиґою над бруківкою.

Вихор почав збільшуватися та набирати обертів. Він виріс вище за Кірка, і зупинятися не збирався. Засвистів вітер. Пориви, що налітали, розкручували колообіг все сильніше.

Поступово вихор розширився. Висотою він перевершував величезного Елементаля Води! Пил і сміття з площі підіймалися в повітря і приєднувалися до спіралі. Гігантська дзиґа притягувала до себе все, що могла зрушити з місця. Нестримний гул від здоровенної вертушки дістався балкона короля.