18 Розділ. НА ТОНКІЙ ГРАНІ ЗАПЕРЕЧЕННЯ

Спортивний зал гудів, наче стривожений вулик. Поки Софі та Джеремі, підкоряючись наказу Деніела, з перемінним успіхом боролися з гірляндами на іншому кінці залу (де Софі вже кілька разів обіцяла задушити друга срібною мішурою за його незграбність), Деніел та Еліс опинилися біля найдальшої стіни. Тут, на підлозі, лежав величезний, згорнутий у рулон банер. На ньому, на тлі оксамитово-синього нічного неба, сяяли срібні літери: «Місячний бал». Деніел виглядав у цій обстановці чужорідно й небезпечно. 
— Наше завдання монументальне, Еліс, — з натяком на втому, яка явно була удаваною, — промовив він, окинувши її своїм пронизливим поглядом. — Твоя роль надзвичайно відповідальна: стій внизу й подавай мені скотч на першу вимогу.
Еліс лише виразно подивилася на нього й нічого не відповіла. Вона сама для себе вирішила, що не проронить ані слова, щоб не давати йому приводу для нових уїдливих зауважень. Стиснувши губи й озброївшись масивним рулоном надміцного двостороннього скотчу, вона завмерла біля підніжжя високої драбини, яку Деніел з легкістю присунув до стіни. Він злетів сходинками вгору, притискаючи верхній край плаката до стіни. Його рухи були точними й хижими.
— Скотч, — кинув він униз, не обертаючись.
Еліс звичним жестом відмотала смужку, відірвала її й простягнула руку вгору. Деніел, продовжуючи тримати важкий банер однією рукою, різко опустив другу за стрічкою. Його пальці, сильні й гарячі, стиснулися не на скотчі, а прямо поверх долоні Еліс. Це сталося миттєво. Клейка стрічка, затиснута між їхньою шкірою, спрацювала як пастка. Двосторонній скотч намертво склеїв їхні руки — тильну сторону її долоні й його долоню. Від несподіванки Еліс здригнулася, але Деніел, на мить втративши рівновагу на вузькій сходинці, інстинктивно потягнув руку до себе. Цей рух буквально притягнув Еліс впритул до сходів. Він різко відновив рівновагу, упершись вільною рукою в стіну прямо над її головою. Тепер він нависав над нею, а їхні з’єднані руки лежали на рівні його грудей. Відстань скоротилася до небезпечного мінімуму. Еліс повільно підняла голову. Її смарагдові очі зустрілися з його сапфіровими, які зараз горіли дивним полум’ям. Тиша між ними стала майже відчутною, але Деніел не був би собою, якби не спробував її порушити.
— О, — він підняв брову, і на його губах заграла та сама саркастична усмішка. — Здається, ми потрапили в пастку, Еліс. Або це ти вирішила приклеїтися до мене міцніше?
Еліс вперто стиснула губи, не видавши жодного звуку, хоча в її очах спалахнуло обурення.
— Що, навіть зараз промовчиш? — Деніел нахилив голову трохи нижче, так що його чорна пасмо майже торкнулася її обличчя. — А я-то думав, ти почнеш говорити про те, щоб якнайшвидше відклеїтися від мене або хоча б скажеш «ой». Знаєш, якщо ти й надалі так мовчатимеш, люди вирішать, що ти — частина декорацій. 
Він трохи сильніше стиснув її зап’ястя вільною рукою, відчуваючи, як її пульс прискорюється під його пальцями.
— Ну ж бо, скажи хоч слово. Скажи «Деніел, відпусти мене», і я, можливо, пошукаю ножиці. Або тобі подобається стояти так близько? Я відчуваю твій пульс, Еліс. Він видає тебе набагато голосніше, ніж слова. Думай швидше, поки я не почав стежити за твоїм серцебиттям.
Еліс трималася з останніх сил. Повітря між ними було наелектризоване до межі. Вона дивилася прямо в його очі, відмовляючись здаватися. Вона відчувала жар його тіла крізь чорну футболку, бачила кожну іскру в його зіницях.
— Яка вражаюча витримка, — прошепотів він їй майже в самі губи, і його голос вібрував від небезпечного задоволення. — Але чи надовго тобі вистачить?
Еліс різко смикнула рукою, сподіваючись одним рухом розірвати цей липкий зв’язок, але щільний двосторонній скотч лише сильніше впився в шкіру, змусивши її скривитися від різкого болю.
— Не раджу, — ліниво промовив Деніел, спостерігаючи за її марними спробами. Його сапфірові очі весело блиснули. — Без ножиць ти або залишиш тут верхній шар епідермісу, або ми так і підемо на бал — сіамськими близнюками. Хоча, зізнаюся, перспектива провести вечір у твоєму товаристві, буквально не відходячи ні на крок, звучить жахливо.

Еліс лише люто видихнула крізь зуби й демонстративно відвернулася вбік, розглядаючи сині кульки на підлозі, аби тільки не бачити його самовдоволеного обличчя. Її мовчання вже межувало з фізичним напруженням. Змилосердившись — або просто вдосталь насолодившись її безпорадністю — Деніел вільною рукою дотягнувся до кишені своїх чорних штанів і дістав складні монтажні ножиці. Одним точним рухом він перерізав клейку стрічку. Еліс миттєво відступила на крок, потираючи почервонілу тильну сторону долоні. Вона, як і раніше, дотримувалася обітниці мовчання, але її погляд, кинутий на хлопця, був красномовнішим за будь-які слова. Деніел же, залишившись стояти на верхній сходинці, лише ширше посміхнувся, поправляючи розпатлане чорне волосся. Він виглядав як переможець, що насолоджується тріумфом. Це стало останньою краплею. Еліс, примруживши свої смарагдові очі, зробила різкий випад уперед. Її нога врізалася в металеву опору драбини. Металевий гуркіт драбини, що впала, пронизав гул спортзалу, змусивши всіх присутніх на мить заціпеніти. Величезний синій банер «Місячний бал» накрив місце аварії безформним саваном, з-під якого, з лякаючим спокоєм, почав вибиратися Деніел. До місця події одразу ж кинулася Софі, а за нею, ледь не спотикаючись об розкидані гірлянди, поспішив Джеремі. Кілька хлопців, кинувши надувати кульки, підбігли першими, простягаючи руки, щоб допомогти потерпілому підвестися. Деніел, майже зневажливим жестом відкинув запропоновану допомогу. Він підвівся сам, граціозно й повільно, немов хижак, який навіть під час падіння не втрачає гідності. Софі завмерла за кілька кроків, переводивши ошелешений, сповнений нерозуміння погляд з незворушного Деніела на Еліс. Її брови злетіли мало не до коренів волосся.
— Що тут… як це взагалі сталося? — видихнула Софі, переводивши погляд з Деніела на Еліс, намагаючись відшукати в їхніх обличчях хоч якусь логіку.
Джеремі, розсудливо залишившись за широкими спинами старшокласників, зустрів погляд Еліс. На його обличчі розпливлася широка, захоплена посмішка. Розуміючи, що Деніел зараз зайнятий самопрезентацією, він швидко, але емоційно показав Еліс «клас» обома руками, беззвучно висловлюючи своє захоплення її сміливістю. Еліс не витримала і на її обличчі, яке до цього зберігало крижаний спокій, промайнула у відповідь тепла посмішка, адресована другові. Це був миттєвий спалах щирості, який одразу згас, коли вона знову повернулася до демона. Деніел, повільно обтрушуючи штани, не зводив з неї очей. Весь цей хаос, схвильовані учні, здивування Софі та радість Джеремі існували для нього лише як нечіткий фон. Його очі впилися в Еліс із новою силою. Тепер у них не було холодної зневаги — лише гострий, як лезо бритви, інтерес. Еліс прийняла виклик. Вона склала руки на грудях, і її єхидна, тріумфальна посмішка стала ще ширшою. Вона буквально насолоджувалася тим, як вугільно-чорне пасмо волосся Деніела безглуздо вибилося й закрило йому частину огляду, порушуючи його ідеальний образ.
— Усе гаразд, — голос Деніела пролунав низько й твердо, змусивши натовп розступитися. — Можете розходитися.
Хлопці, переконавшись, що Деніел не зламав собі шию, неохоче попленталися назад до своїх гір синіх кульок. Софі, все ще кидаючи на Еліс підозрілі й сповнені німого запитання погляди, потягла за собою Джеремі. Той, відступаючи за подругою, примудрявся на ходу захоплено піднімати великі пальці вгору, ледь не спотикаючись об власні ноги. Коли Софі помітила цю дитячість, вона коротким ривком смикнула його за лікоть, змушуючи нарешті розвернутися й зайнятися справою. Еліс залишилася стояти на місці, немов вросла в лінолеум. Вона відчувала, як тріумфальна посмішка повільно сповзає з її обличчя, поступаючись місцем чомусь набагато тривожнішому. Деніел рушив. Він ішов повільно, недбало струшуючи пил із чорної обтягуючої футболки, але його погляд не відпускав її ні на секунду. З кожним його кроком простір навколо Еліс ніби стискався, висмоктуючи кисень. Коли відстань між ними скоротилася до небезпечної межі, Еліс відчула, як по хребту пробігла крижана хвиля, розсипаючись колючими мурашками по передпліччях. Незважаючи на те, що сам Деніел був гарячий, як розпечений метал, повітря навколо нього завжди здавалося на пару градусів холоднішим, і зараз цей холод просочувався крізь її одяг. Серце, зрадницьки прискоривши ритм, глухо застукало в ребрах. Вона відчувала його присутність усім тілом: цей запах дорогих парфумів із нотками гіркого полину та металу, цей жар, що виходив від його м’язів, і цей нестерпний, пронизливий блиск сапфірових очей. Деніел зупинився так близько, що його подих торкнувся її чола. Він злегка нахилився, втручаючись у її особистий простір із грацією господаря ситуації.
— Браво, — прошепотів він, і в його голосі промайнула небезпечна хрипота. — Ефектно. Нерозумно, по-дитячому, але визнаю — сміливо.
Еліс продовжувала вперто мовчати, хоча від його близькості паморочилося в голові. Вона підняла підборіддя, дивлячись прямо в його очі, намагаючись не видати тремтіння в колінах.
— Ти думаєш, що якщо будеш мовчати, то збережеш контроль? — Деніел підняв брову, і в куточку його губ заграла отруйна усмішка. — Але твої очі, Еліс... вони такі красномовні. У них зараз стільки отрути, що вистачило б отруїти все повітря в цій кімнаті. 
Він зробив ще півкроку, змушуючи її мимоволі відсахнутися й упертися спиною в холодну стіну.
— Скажи мені, — його голос став ще тихішим, майже ніжнішим, що лякало більше за будь-який крик. — Тобі справді було так весело дивитися, як я падаю? Чи ти просто сподівалася, що я потягну тебе за собою?
Еліс відчула, як усередині закипає праведний гнів, спалюючи її обітницю мовчання.
— Я сподівалася, що ти розіб’єш своє самовдоволене обличчя, — нарешті випалила вона. Її голос пролунав різкіше, ніж вона планувала, видаючи всю ту напругу, що накопичувалася останню годину.
Деніел завмер, а потім його обличчя осяяло тріумфальним, майже демонічним блиском.
— Ожила, — видихнув він, і в його очах спалахнув азарт. — Я вже думав, що ти забула, як говорити.
Еліс відкрила рот, готова обрушити на нього новий потік уїдливих слів, але слова застрягли в горлі. Деніел раптово завмер, його ніздрі ледь помітно здригнулися, а погляд миттєво перемістився на вхідні двері. У його позі з’явилося щось звіряче, насторожене.
— Здається, сам містер Меразі вирішив перевірити, як проходить підготовка до його Місячного балу, — промовив Деніел, повільно обертаючись.
По шкірі Еліс знову пробіг липкий холодок. Директор Меразі вселяв у неї незрозумілий, майже первісний страх. Вона нервово ковтнула слину, відчуваючи, як тріумф після падіння Деніела остаточно змінюється панікою. Деніел знову повернувся до неї. На його губах грала усмішка передчуття.
— Неймовірно, як можна змінитися за секунду, коли до приміщення заходить людина, яку ти боїшся, — сказав він, примружившись.
Перш ніж вона встигла відсунутися, його пальці мертвою хваткою стиснули її зап’ястя. Він ривком потягнув її за собою, змушуючи йти через весь спортзал прямо до директора.
— Відпусти мене! — просичала Еліс, відчайдушно намагаючись вирватися, але Деніел був непохитним, як скеля. — Я зрозуміла. Це помста за сходи. Дуже по-чоловічому, Деніел!
Демон нічого не відповідав. Він тягнув її повз заціпенілих учнів і сині декорації. Софі, помітивши цю сцену, округлила очі й чутливо штовхнула Джеремі в плече. Друзі вже підхопилися з місць, готові втрутитися, але Еліс, вловивши їхній погляд, коротким і різким жестом руки зупинила їх. Вона знала: якщо вони втрутяться, стане тільки гірше.
— Зараз особисто познайомишся зі своїм дядьком, — кинув Деніел через плече.
— Дядьком? — Еліс підняла брови, ледь не спіткнувшись. — Що ти мелеш?
— Я що, забув тобі сказати? — він обернувся до неї на ходу, і в його очах блиснула демонічна іскра. — Ну, кажу зараз. Містер Меразі — твій дядько Даміен. А твій дід Веліар застряг у дзеркалі. Сімейні узи — складна річ, правда?