3. кімната №16

Ріка мовчки дивилася на двері з цифрою 16. Стукіт повторився.

̶  Це… людина?  ̶  пошепки запитала вона.

Ейден похитав головою.

̶  Якби це була людина, я б не хвилювався.

У коридорі стало неприродно тихо і холодно. Ріка зробила крок до дверей.

̶  Не треба!  ̶  різко сказав Ейден.

Вона здригнулась.

̶  Чому?

Хлопець кілька секунд мовчав, ніби намагався підібрати слова.

̶  Деякі двері краще ніколи не відкривати.

Ріка глянула на нього.

̶  Тоді чому із кімнат лунають звуки?

Ейден повільно відповів:

̶  Бо колись в ці кімнати, теж  зайшли такі як ти…

І саме в цей момент ручка дверей кімнати №16 сама повільно опустилася. Двері відчинилися лише на кілька сантиметрів. З темної щілини почувся тихий жіночий голос:

̶  Допоможіть…

Ріка завмерла.

̶  Ти теж це чуєш?..

̶  Так.  ̶  спокійно відповів хлопець.

̶  Може, нам треба допомогти?

̶  Ні, якщо не хочеш бути замкнена в якійсь із цих кімнат назавжди.

̶  А нас можуть убити ці люди з кімнат?

̶  Звичайно… Битися вмієш?

̶  Ну, так.

̶  Тоді тобі буде легко.

Ейден підійшов до дверей і відкрив їх. Там стояла жінка. Як тільки двері відчинилися, вона різко рвонула вперед, але він ухилився.

̶  Ідіть з моєї квартири!  ̶  сердито сказала жінка.

̶  Ми до вас по справах, а ви одразу кидаєтеся битися.

Незнайомка почала нападати на Ейдена, але він увертався від усіх ударів. Але жінка почала нападати на Ріку, і вона з переляку вдарила її ногою в живіт.

̶  Продовжуй, у тебе виходить.

Ріка знову підняла руки, але істота навіть не дала їй часу підготуватися. Жінка різко кинулася вперед.

Ріка ухилилася від удару й відступила на кілька кроків.

̶  Вона взагалі втомлюватися не збирається?!

̶  Не збирається,  ̶  спокійно відповів Ейден.

Істота знову напала. Цього разу Ріка ледве встигла відскочити.

̶  Ейден, може, вже зробиш щось?!

̶  Хотів перевірити, чи зможеш сама.

̶  І як?!

̶  Непогано.

̶  Ейден!

Він усміхнувся й підняв руку.

̶  Добре. Досить.

Навколо його долоні почало з'являтися слабе фіолетове світіння. Істота зупинилося лише на мить, а потім знову кинулася вперед.

̶  Вона не боїться,  ̶  сказала Ріка.

̶   Їй уже нікуди тікати.

Ейден зробив крок уперед.

Створіння замахнулося, але він ухилився й направив долоню прямо на неї.

̶  Зникни!

Спалахнув яскравий потік магії.

Істоту відкинуло назад. Вона спробувала підвестися, але магія не давала їй наблизитися. Її обличчя почало змінюватися. Жіночий голос перетворився в глухий шепіт.

̶  Ні…

Ейден стиснув руку. Світло стало сильнішим.

̶  Я сказав  ̶  зникни.

За секунду істота розчинилася в повітрі, залишивши після себе лише холодний протяг. У кімнаті настала тиша. Ріка кілька секунд просто стояла, дивлячись на порожнє місце.

̶  І це все?

Ейден опустив руку.