Розділ 5

Русланка ніжно погладила білочку по пухнастій голівці.

— Я візьму тебе з собою! А як тебе звати? — лагідно запитала дівчинка.

— Я Еля, — відповіла білочка, притискаючись до її долоні.

​Русланка погладила нову подружку, і в цей же момент до них підлетіла мудра сова Софі, м'яко сівши прямо на руку дівчинки.

— Щоб додому знову мандрувати, в ту саму калюжу потрібно ступати! — римуючи, проказала сова.

​Русланка погладила сову і щиро посміхнулася:

— Значить, треба було просто стати в ту саму калюжу і все?

— Не зовсім так, — відповіла Софі. — Дивися, скільки в тебе тепер вірних друзів: єдиноріжка, кіт-вогник, дракон, фенікс, лисиця, вовк, я та маленька білочка. Якби ти просто одразу повернулася додому, ти б не знайшла стільки щирих сердець.

​Русланка замислено підняла очі в небо.

— Архіус, — покликала вона ім'я свого друга-дракона.

​За хвилину чорний дракон уже спускався на галявину.

— Ти кликала мене, Русланко? — запитав він.

— Так, — кивнула дівчинка. — Віднеси мене до калюжі-порталу. Я повертаюся додому... але я обов'язково ще повернуся до вас, Архіусе!

— Добре, моя маленька вершнице, — відповів дракон і дбайливо опустився біля дівчинки.

​Русланка сіла на його спину, притиснувши до грудей улюбленого ведмедика, а на плечі вмостилася Еля. За кілька хвилин вони прибули до магічної калюжі. Архіус обережно опустив її на землю.

— Бувай, моя маленька вершнице, — промовив дракон.

— Приходь до нас у гості! — гукнула Адель, вибігаючи з-за дерев разом з іншими тваринами.

​Русланка тепло усміхнулася їм усім:

— Обов'язково прийду! До побачення!

​Дівчинка сміливо ступила у дзеркальну воду — і за мить опинилася на своїй звичній вулиці. У її руках міцно сиділа маленька білочка Еля. Найдивнішим було те, що у казковому світі вона пробула кілька годин, а в реальному минуло всього дві хвилини! Але тепер Русланка знала: справжні дива живуть зовсім близько, варто лише зазирнути у власне серце (і в трохи незвичну калюжу після дощу).