Маленькій Русланці було лише чотири рочки. Одного дня трапилося лихо — вона загубила свою улюблену іграшку, маленького ведмедика. Дівчинка вирішила обов'язково знайти його і вибігла шукати на вулицю.
Озираючись навколо, вона раптом помітила незвичайну калюжу. Заглянувши в неї, Русланка здивувалася: у віддзеркаленні калюжі лежав її загублений ведмедик, хоча в реальності на сухій землі його не було. Зацікавлена дівчинка ступила в калюжу... і за мить опинилася зовсім в іншому місці.
Це ніби була її рідна вулиця, але водночас усе довкола змінилося. Навколо бігали дивовижні тварини: лисиці з двома пухнастими хвостами, коти, у яких на кінці хвостиків яскраво горів справжній вогник, і навіть справжнісінькі єдинороги!
Русланка підійшла до одного з єдинорогів, адже бачила їх до цього лише на малюнках і чула в казочках, які читала мама. Дівчинка обережно привіталася:
— Привіт, я Русланка або Руслана, — сказала вона.
Єдинорог раптом лагідно кивнув і заговорив зовсім по-людському:
— Привіт, я Адель, — відповіла єдинорожка, бо це була дівчинка.
Відредаговано: 25.09.2026