63 Оля

Час ніби розтягнувся і зупинився. Ще секунду тому я була щаслива. Ще секунду тому Марк шепотів мені на вухо, що я буду його дружиною, що найкраща жінка у світі.

А зараз наша машина неслася вниз по вулиці, а гальма не працювали.

— Марку! — вирвалося в мене.

Він миттєво притиснув мене до себе сильніше, майже закриваючи своїм тілом.

— Тримайся! — голос Марка був жорстким, рішучим. — Не відпускай мене, Олю.

Машина набирала швидкість. Колеса голосно шурхотіли по асфальту. Попереду вже горіло червоне світло, а на перехресті стояли інші авто. Водій відчайдушно крутив кермо, намагаючись вивернути в бічну вулицю.

— Я не можу… я не можу загальмувати! — злякано кричав він.

Мене кидало з боку в бік. Я вчепилася в сорочку Марка так сильно, що кісточки пальців побіліли. Серце калатало десь в скронях і мені було важко дихати від страху.

У голові крутилася лише одна думка про те, що ми з Марком тільки знайшли одне одного… Невже все закінчиться ось так?!

— Олю, дивись на мене, — Марк взяв моє обличчя в долоні, змушуючи підняти голову. Його очі були темними від страху, але голос залишався твердим. — Я з тобою. Чуєш? Що б не сталося — я з тобою.

Я кивнула, хоча сльози вже застилали очі. Наша машина вилетіла на перехрестя. Хтось сигналив. Почувся скрегіт металу. Схоже, що ми зачепили чиюсь машину боком. Удар був несильним, але достатнім, щоб нас кинуло вбік.

— Тримайся! — знову крикнув Марк і накрив мене собою, притискаючи до сидіння.

Мене всю трясло від страху. Я просто хотіла, щоб все це швидше закінчилося. Головне - щоб ми всі залишилися живими і нікому на зашкодили.

Наша машина вискочила на тротуар, знесла якийсь паркан і з жахливим скреготом врізалася в бетонний стовп. Я відчула різкий хрускіт і сильний біль у боці. Запах горілого, а потім — тиша.

Я не могла зрозуміти жива я чи ні. Чула тільки, як сильно б’ється серце Марка під моєю щокою.

— Олю… — його голос був хрипким, ледь чутним. — Ти… в порядку?

Я спробувала відповісти, але з горла вирвалося лише тихе схлипування.