Глава 33

– Всім відійти! – гаркнула на присутніх, у гніві глянувши так, що ті відступили.

Хлопчик був білим, як крейда, поки синіти не почав, отже, шанси на порятунок великі.

Економлячи кожну секунду, почала робити штучне дихання. У голові відразу ж спливла картинка наших тренувань. У цей момент моя подяка вчителеві, який ганяв нас, як сидорових кіз, була безмежна. І хоч насправді ніколи цього не доводилося робити, діяла я чисто на автоматі.

Від сильних вдихів і видихів запаморочилося в голові, але я зазнала неймовірного полегшення, коли відчула під рукою удари серця.

Обличчя хлопчика поступово порозовіліло, повіки здригнулися. Перевірила пульс, із задоволенням відзначаючи биття. Перевернула на живіт і намагалася допомогти видалити всю воду. Після того, як він відкашлявся, змогла розслабитися.

- Живий! - видихнула щасливо і подивилася за стурбовану матір.

У той був жах і нерозуміння на обличчі. Перевела погляд на присутніх – їхні пики виглядали не краще: злякані та приголомшені. Вмить здогадалася: знову я створила щось не те.

Зазнала при цьому лише агресивність. Стало так начхати на їхню думку і зруйновані стереотипи, головне, що дитина залишилася живою.

Окинула натовп зневажливим поглядом, навіть слів не знайшла, щоби висловити все, що я про них думаю.- - Зніміть з дитини мокрий одяг і закутайте тепло, - смикнула мати за рукав, щоб привести до тями, хоча хотілося відхльостати по щоках. - Як зможе пити, напоїте теплим чаєм.

Більше я нічого не могла зробити, у цьому світі як без рук, ні потрібних інструментів, ні необхідних препаратів, я вже не говорю про апарати.

- Віднесіть його до цілителя! – несподівано згадала про тата. Він у цьому світі виріс, повинен знати, як допомогти малюкові.

Але ніхто навіть не поворухнувся, ніби я не зверталася до них. Тут вже я психанула не на жарт.

- Вам дитина потрібна? – заволала з такою люттю на матусю, що та позадкувала.

Недовго думаючи, сама обережно повернула малого і загорнула у свою єдину суху накидку.

Підняла на руки і сама понесла у потрібному напрямку. Він був такий маленький і худенький, років на п'ять виглядав, здавалося, зовсім не важким. Та й агресивність надала мені сил.

Мамочка його побігла за мною, решта загомоніла, як зграя сорок, варто було мені відійти на якусь відстань.

Зворотний шлях до лікарні, здався мені набагато довшим, ніж уперше.

Ще й мати дитини виявилася зовсім марною, тільки ридала всю дорогу. Найкраще б нести допомогла.

Коли дісталися лікарні, руки в мене вже заніміли.

Лікаря знайшли, на радість мені, досить швидко. Я коротко описала йому те, що сталося, тато мій, молодець, не підкачав, зорієнтувався миттєво. Все-таки навіть в іншому світі, професіонала видно відразу.

Малого поклали на стіл. Вже за хвилину він вливав у пацана якусь рідину, і робив дивні маніпуляції руками над його грудною кліткою.З цікавістю спостерігала за процесом впливу цілющої магії.

Жодних яскравих куль, жодних блискавок з його рук не виходило. Збоку здавалося, що він просто погладжує малюка, але я відчувала магію всім єством. Це було щось незрозуміле, повітря наелектризувалося до краю, мене захлеснули якісь незрозумілі й неймовірні емоції, навіть сльози потекли самі собою. Я людина не сентиментальна, але цієї хвилини стало важко дихати.

Вискочила з приміщення, сама як потопаючий, хапаючи ротом повітря і задихаючись. Притулилася до стіни, щоб не впасти, бо ноги ослабли.

У грудях тіснився клубок незвіданого раніше хвилювання, кінчики пальців поколювало, наче по мені струм пустили. Треба ж як мене пробрало!

Коли почало відпускати, я по-іншому подивилася на цей світ. Несподівано захотілося до остраху, мати магію, хоч якусь. Це такий неймовірний ширяючий стан, що з'явиласяпотреба повторювати його знову і знову.

- Так ось що ховає пан лікар! - пролунало поруч, як грім серед ясного неба.

Я мимоволі підскочила, серце кинулося стрибати, а все тіло облило холодною хвилею жаху.

За кілька кроків від мене, схрестивши руки на грудях і вільно спершись об квітучу яблуню, стояв Чорний дракон.

- Ви стежите за мною? – запитала перше, що спало на думку.

- Угу, - мугикнув Дракон досить жмурячись, ніби разомлівший на сонці березневий кіт.

Навіть не приховує. Його інтерес до мене стає нав'язливим та небезпечним. Ця людина, здається, ніколи не здається. Поки не докопається до істини, не зупиниться. І його основна мета на цьому етапі – це я. Вчепився міцно, як ротвейлер за дупу грабіжника. Як його відвадити?

- Що вам від мене потрібно? – вдала, що палаю праведним гнівом через несправедливі звинувачення. – Ви з найпершої нашої зустрічі мене весь час у чомусь підозрюєте!

- І не дарма! – відразу підхопив принц і, відокремившись від дерева, зробив кілька кроків у мій бік. – Приховувати цілющу магію злочин. Ваш батько надто далеко зайшов.

- Яку магію? – моєму обуренню не було меж. – І куди батько зайшов?

- Ту, якою ви володієте! – прошепотів Дракон, наблизившись так, що поділ моєї сукні та носки його взуття зіткнулися.

- Я не володію ніякою магією, ви з глузду з'їхали, - у такт йому видала таким же потойбічним шепотом, смикнувши за поділ, на який цей мерзотник примудрився таки наступити.

- Ви оживили дитину на березі, поділившись своїм диханням, - додав він обвинувальним тоном, навіть не помітивши моїх маніпуляцій. - Мертвого.

– Що? - від шоку могла тільки рота відкрити.

Ні, збожеволіти можна з цими аборигенами, треба було таке придумати!

- То була не магія! - заявила я, з викликом дивлячись йому в очі. – Я зробила штучне дихання. Просто вчасна допомога врятувала малюкові життя.

- Вперше про подібне чую, - свердляючи мене недовірливим поглядом, парирував Дракон.

Ще б пак, у вас тут все магією вирішується.Тобі б красень у мій світ, недовго б ти зі своїм мечем побігав, до першого постового.