Млада ділиться таємницею чистого голосу

 Минуло кілька тижнів. Млада знову була весела, але вже не так, як раніше, бо навіть невелика брехня залишає на серці слід.

Одного ранку дівчинка побачила, як у дворі хлопчик Олежко свариться з дівчинкою Оленкою. Він кричав, що не брав її олівців, а вона плакала, бо знала — взяв. Млада підійшла ближче.

— Олежко, — сказала вона лагідно, — знаєш, коли я колись збрехала, мені стало так важко на серці, ніби камінь лежав усередині.

Хлопчик знизав плечима:

— Це не камінь, це просто страшно зізнатися.

— А потім стає не страшно, — усміхнулася Млада. — Є одна таємниця — таємниця чистого голосу. Якщо сказати правду, навіть маленьку, він знову стає чистим. І тоді тебе хочеться слухати, з тобою хочеться дружити.

Олежко уважно слухав, Оленка вже не плакала, тільки дивилася на нього. І тоді хлопчик прошепотів:

— Добре... я взяв твої олівці, бо вони гарні. Пробач.

Оленка витерла носика й сказала:

— Нічого, я теж колись брала мамину помаду без дозволу.

Млада усміхнулася, бо відчула як на на душі стало легше й спокійніше — чистий голос дійсно дарує радість.

Відтоді вона часто розповідала цю таємницю іншим дітям. І кожного разу, коли хтось знаходив у собі сміливість сказати правду, Млада відчувала легкість і їй здавалося, що у дворі з’являвся дивний вітерець — лагідний, як дотик бабусі Оксани. Можливо, то й був сам голос правди, який шукав нові серця, щоб звучати в них чисто.