Розділ ІІ

Розділ ІІ

–  Чого, небого, зажурилася? –запитав князь Сніг Віхолу Віоліну.

–  Цариця Зима кудись поділась. – відповіла начебто зажурено Віхола і вдивилася у зимовий краєвид. Сонце було заховане за важкими сірими хмарами і не мало наміру пробиватися з молодими ранковими промінцями.

Білосніжні сніжинки-феєчки літали замріяно навкруги і весело та дружньо танцювали одна з одною у веселому хороводі. Князь Сніг навіть не здогадувався, що замислила його донька Віоліна. На мить він занепокоївся, чому цариця Зима не попередила його про від’їзд. Проте у нього не виникло навіть тіні сумніву, що могло статися щось дуже лихе. Він був впевнений, що князівна Амелія і цариця Зима посварилися і тому племінниця цариці тимчасово кудись зникла. Не любив князь Сніг з похмурими думками панькатися і завжди вірив у краще.

Минуло два дні, як про царицю Зиму більше ніхто не чув. Вже майстриня Крига зібрала на засідання у своїй холодній печері князя Сніга,  пана Мороза-тріскуна, снігових дочок і феєчек-сніжинок і братів дружніх –холодних зимових вітрів.

Віхола Віоліна поводилася так, наче і не сталося нічого. Ходила по кришталевій підлозі печери колами і вдавала, що непокоїться за долю зимової повелительки і її племінниці. Князь Сніг наказав вітрам-братам розділитися і летіти на усі чотири сторони, щоб знайти царицю. А майстрині Кризі наказав царювати замість цариці Зими, верховодити над сніговими дочками і відправити їх відпочивати, щоб поки цариця і її племінниця не знайдуться, погода стояла відмінна: тріскучий мороз, чисте небо і сонячні дні. І щоб жодної віхоли, жодної заметілі, жодної хуртовини і снігу з дощем!

Тим часом сутінки згустилися. На небі  охайною блискучою сережкою висів місячний серп, наче викуваний з чистого срібла. У зимовому лісі стояла дивна тиша, яку невдовзі порушив свист Віхоли Віоліни. Змовниця зустрілася з відьмою Касандрою, яка вже повністю перетворилася на себе.

– Нарешті я – вільна, нарешті я стала собою. Більше ста вісімдесяти лун відтоді минуло, як я останній раз ходила по землі.

– Повелителько, цариця Зими кудись зникла. Напевно відправилася шукати свою племінницю.

– Колишня цариця. – виправила її відьма Касандра.

– Так, так, колишня. Адже Ви тепер –  цариця Зими. – відповіла якось боязко Віхола.

Почувши це, відьма Касандра зареготала. Вітер торкнувся її волосся, що у місячному світлі здавалося темно-зеленим. Очі наповнилися червоним світлом. Серце скувала злість.

– Втікачка… Невже вона щось зрозуміла? Що їй загрожує небезпека? 

– Мені невідомі всі думки колишньої цариці. – сказала було Віхола Віоліна. Але припускаю, що слід її схопити, позбавити чарівних сил і кинути у темницю.

– Ми не можемо діяти лише вдвох. Потрібно, щоб усі слуги колишньої цариці були на моєму боці і підтримали мене. Я начаклую  сувій з царським підписом, де буде написано, що цариця Зима передає владу своїй троюрідній сестрі – тобто мені. Усі будуть в омані і бачитимуть схожість між мною та нею, а я правитиму зимовим царством. Ха-ха-ха! – знов зареготала відьма Касандра і махнула чарівною паличкою. З блискавичною швидкістю у повітрі сформувався той сувій, про який вона щойно говорила.

–  Ваше Величносте, – промовила Віхола Віоліна, – слід негайно позбавитись майстрині Криги – найбільшої прибічниці колишньої цариці.

–  Напусти снігу усім в очі та вий, немов тисяча вовків. Про все інше я подбаю сама. – наказала Віхолі новоспечена цариця.

–  Мій час настав. – промовила з урочистістю відьма і, сівши у карету, запряжену трьома єдинорогами, полетіла по небу до царського крижаного замку.

Віхола Віоліна порушила наказ князя Сніга і напустила у зимовому царстві стільки мільйонів дрібних сніжинок, що не одне живе створіння не розгледіло нічого в ту злощасну ніч. Відьма Касандра бачила, що у неї справа йде дуже легко наче царство чуже собі загарбати – простіше простого. Вона увійшла у крижаний замок так тихо, що майстриня Крига, завжди уважно до всього, не почула чужинця і продовжувала креслити чарівною паличкою крижану карту зимового царства і сусідніх країн.

Непомітно відьма увійшла у тронну залу, де сиділа майстриня Крига. Вона майже завершила нову крижану карту зимового царства, як раптом завмерла, наче статуя. Зловісний регіт відьми наповнив царську залу. Смолоскипи зі сапфіровим вогнем зблідли, бо відчули лихе створіння. Відьма Касандра перетворила статую майстрині Криги на біло-блакитну троянду з чистої блискучої криги. Наступного дня відьма прошепотіла старовинне закляття, що зробило її зовнішність схожу на зовнішність цариці Зими. Вона назвала себе її троюрідною сестрою з краю Північних Вітрів. У синій мантії, розшитій білими візерунками, та високою зачіскою, з біло-кобальтовим волоссям, вона ходила біля крижаного замку і грою флейті закликала до себе зимових птахів, які повелися на обман. Вони ні на мить не сумнівалися, що перед ними справжня сестра цариці Зими і що вона дійсно хоче допомогти знайти її та князівну Амелію. Лише снігур Кацпер з недовірою у своєму пташиному серці подивився на сестру цариці Зими, про яку ніколи нічого не чув. Адже він пам’ятав: цариця Зима не мала ані сестер, ані братів, лише зарозумілу і люту сестру, що вже чверть століття жила на іншій планеті, залишивши свою доньку Амелію напризволяще. Він знав, що цариця Зима дуже самотня. Та не тільки те, що цариця Зима ніколи не казала про свою сестру з краю Північних вітрів, але багато інших дивних речей змусили птаха одного дня насторожитися.

Дні минали за днями, троюрідна сестра цариці Зими поводила себе так, наче тепер вона правила у зимовому царстві. І хоч царські слуги дізнались про сувій, в якому начебто був  наказ самої цариці, дивне відчуття не полишало їх сердець. 

Майстриню Кригу ніхто не міг знайти. Дарма зимові птахи, снігові дочки і холодні вітри-брати облітали усе зимове царство, питали у мешканців сусідних держав, чи не бачили вони майстриню Кригу, царицю Зиму і її племінницю Амелію. Всі тільки плечима познизали. Та одного дня трапилось таке, що навіть не було і тіні сумніву, що троюрідна сестра цариці Зими–Аліція прийшла насправді загарбати царський престол, а не допомогти знайти зниклого монарха. Снігур Кацпер любив вечорами сидіти біля кришталевих вікон крижаного палацу і милуватися сапфіровим вогнем у смолоскипах, що стояли у кутах тронної зали цариці. Те, що птах побачив, одного вечора у вікні розсіяло останні підозри і навіть злякало його. Віхола Віоліна і Аліція гучно сміялися і глузували з крижаної троянди з розгубленим і переляканим обличчям. У тій троянді снігур Кацпер впізнав саму майстриню Кригу. Він негайно полетів до своїх друзів – зимових птахів. Разом вони прилетіли до білосніжної хатинки князя Сніга і розповіли йому все.