СТАРОДНІ СИЛИ

Після фінальної битви, коли все заспокоїлося і світло її сили згасло, Астрае вирішила повернутися до свого королівства. Картина, яка спричинила стільки випробувань, тепер перебувала в її руках. Вона відчувала її вагу не тільки фізично, а й емоційно як символ усіх тих світів, які вона врятувала. Картина була більше, ніж просто витвір мистецтва. Це був ключ до нових світів, до її долі, і, можливо, ще нерозгаданих таємниць.

Увійшовши до тронної зали свого замку, Астрае глянула на свій світ з новими очима. Її народ вітав її повернення, не знаючи про те, що вона щойно врятувала їх та багато інших світів. Але незважаючи на радість від перемоги та завершеної подорожі, її розум був зайнятий іншим.

Художник. Натан Байкер.

Він не виходив у неї з голови. Хто він? Як він міг створити її образ на картині? Чому саме її обличчя було зображено на порталі, який зв'язує світи? Ці питання залишалися без відповіді, і що більше вона про них думала, то сильніше зростало її бажання зустрітися з ним.

Астрае відчувала, що Натан був не звичайною людиною. Він мав знати щось, чого не знали інші. Можливо, саме він міг пролити світло на її минуле та справжнє призначення. Але як його знайти? Як зв'язатися з людиною, яка створила картину, але зникла з її життя так само таємниче, як і з'явилася?

Зібравши свої думки, вона вирушила до Архіваріуса, свого вірного союзника та мудрого наставника, який допоміг їй на її шляху.

— Архіваріус, — почала вона, коли вони зустрілися у старій бібліотеці. — Мені треба знайти митця, який створив цю картину. Його ім'я – Натан Байкер. Я відчуваю, що він знає більше, ніж просто про те, як вона була написана.

Архіваріус глянув на неї з легкою усмішкою, начебто він передбачав це питання.

— Я знав, що ти спитаєш про це, — сказав він. — Натан Байкер — це не звичайний художник. Він майстер, який здатний бачити і знімати те, що приховано від очей більшості. Його роботи — це не просто картини, а портали в душі, у часі і, як ти вже знаєш, в інші світи. Але Натан зник. Ніхто не знає, де він тепер, і не багато хто може знайти його.

— Ти мусиш допомогти мені, — впевнено сказала Астрае. — Я маю дізнатися правду.

Архіваріус на мить замислився, вивчаючи її погляд.

- Є одна нагода, - нарешті, сказав він. — У його картинах, як і твоєї, є щось більше. Щоб знайти Натана, тобі треба поринути у його мистецтво. Картина, яку ти тримаєш, – це не лише портал між світами. Це також шлях до самого художника. Але цей шлях непростий. Ти маєш бути готовою до того, що зустріч з Натаном може відкрити ще більше загадок.

Астрае кивнула головою. Вона знала, що її подорож ще не завершена. Картина була ключем до Натана, і тепер вона мала знайти спосіб проникнути в неї, щоб досягти його.

— Як це мені зробити? — спитала вона.

- Це непросто, - відповів Архіваріус. — Для цього тобі треба поєднатися з картиною на глибокому рівні. Ти маєш знайти шлях через її магію та суть, через образи, які вона зберігає. Можливо навіть повернутися до того моменту, коли вона була створена.

Його слова насторожили Астрае, але також запалили у ній нову іскру рішучості. Її шлях тільки починався, і вона була готова зробити все, щоб знайти Натана і дізнатися правду про те, як він створив картину, і що він міг знати про її долю.

З цими думками вона повернулася до своїх покоїв, де стояла картина. Світло, що проникає через вікна замку, грав на її поверхні, створюючи ілюзію руху. Вдивляючись у зображення, Астрае відчула, як її серце б'ється швидше. Відповіді були так близько.

Стиснувши кулаки, вона зробила глибокий вдих і торкнулася поверхні полотна. В цей момент їй здалося, що світ навколо неї здригнувся. Картина ніби дихала в унісон із її власним серцебиттям. Тонка грань між реальністю і мистецтвом почала розмиватись, і Астрае відчула, як її тіло починає втрачати фізичну форму, занурюючись у загадковий світ, змальований у фарбах на полотні.

Попереду на неї чекала нова глава її подорожі - подорож до художника, який бачив її ще до того, як вона усвідомила своє призначення.

***

Астрае відчула, як світ навколо неї закружляв у вихорі фарб і світла. Її пальці, що торкнулися полотна, наче тонули в його поверхні. Вона заплющила очі, і все тіло порило у відчуття невагомості. Здавалося, що час і простір стали лише ілюзією чимось, що вона могла подолати силою своєї свідомості. Картина як портал перенесла її в іншу епоху.

Коли Астрае розплющила очі, вона опинилася в зовсім іншому світі. Це було XIX століття, і ситуація навколо різко відрізнялася від тієї, до якої вона звикла. Її оточували вузькі вулички, вимощені каменем, якими повільно проїжджали карети, що тягли кіньми. Над будинками височіли димарі, з яких клубився сірий дим. Люди, одягнені у старовинний одяг, проходили повз, не звертаючи на неї уваги. Це був світ із минулого, в який її перенесла магія картини.

Астрае стояла на краю галасливого міського кварталу. Навколо панувала атмосфера епохи - запахи вугілля, звуки розмов людей і стукіт коліс по каменям. Але її увага була зосереджена на одному: десь тут був Натан Байкер, і саме тут він востаннє бачив свою картину.

Вона озирнулася, намагаючись зрозуміти, куди їй іти. Вдалині виднілася висока старовинна вежа, її вузькі вікна дивилися на місто, мов мовчазні свідки часу. Інтуїція нагадувала Астрае, що це місце могло бути пов'язане з художником.

Вона попрямувала туди, і з кожним кроком її серце билося дедалі швидше. Проходячи вулицею, вона відчувала, ніби все навколо було оповите таємничою аурою. Це місто приховувало секрети, і їй належало їх розкрити. Підійшовши ближче до вежі, вона побачила стару вивіску з ім'ям, виведеним великими літерами: "Майстерня Байкера".

Це було саме те місце.

Зробивши глибокий вдих, Астрае увійшла до темної арки, що вела в провулок. Наприкінці його виднілися двері з масивною латунною ручкою. Не вагаючись, вона штовхнула її, і важкі двері відчинилися з легким скрипом.

Всередині було темно, лише слабке світло проникало крізь запилені вікна. Майстерня художника здавалася занедбаною, але при цьому було відчуття, що тут нещодавно хтось був. Кисті, вкриті засохлою фарбою, лежали на старому дерев'яному столі. Стіни були обставлені полотнами, на яких зображалися дивні, потойбічні пейзажі, істоти та люди з невимовними емоціями на обличчях. Але одне полотно виділялося серед інших — це була та сама картина, яку Астрае принесла із собою у світ ХІХ століття.