ДОЛЯ СВІТІВ

Астрае крокувала стародавніми коридорами бібліотеки, які вели до таємничих воріт, захованих глибоко в лабіринті книг і сувоїв. Цей храм знань служив їй притулком та фортецею, але тепер вона розуміла, що настав момент залишити його позаду та зустріти свою долю у відкритому світі. З кожним кроком її рішучість міцніла, а зірки в очах світилися все яскравіше, наче підказуючи шлях.

Коли вона досягла брами, Архіваріус, що слідував за нею, простяг їй стародавній сувій, покритий символами, які тільки вона могла прочитати. У цьому сувої ховався ключ до того, як використовувати картину "Жінка зі Сну" як портал між світами.

— Цей сувій — це останнє, що пов'язує тебе з твоїм світом, — сказав Архіваріус, — і допоможе тобі активувати картину. Будь обережна, коли перетнеш кордон світів. Ти ввійдеш у реальність, де правила інші, де твоя сила може привернути увагу тих, кого краще уникати.

Астрае взяла сувій, відчуваючи, як магія давніх слів пульсує крізь його тонкий папір. Вона знала, що картина не просто портал, а й ключ до її минулого, відповідей, які приховані в глибинах її пам'яті. Але тепер вона мала не тільки відновити свою пам'ять, а й битися з тими, хто прагне заволодіти її силою.

— Я готова, — твердо промовила вона. — Ніхто не зупинить мене на цьому шляху.

Архіваріус кивнув, але в його очах промайнула тінь сумніву.

— Пам'ятай, Астрае, не всі, хто опиниться на твоєму шляху, — твої вороги. Іноді найнесподіваніші союзники можуть відіграти ключову роль у твоїй боротьбі. Стережися тих, хто хоче маніпулювати тобою, але не відкидай допомогу, навіть якщо вона приходить звідти, де ти її не чекаєш.

Вона кивнула і, зосередившись на свитку, почала вимовляти стародавні слова мовою, яка, здавалося, була їй знайома ще з моменту народження. М'яке свічення огорнуло її тіло, і картина "Жінка зі Сну" на стіні бібліотеки почала змінювати свій вигляд. Межі її контурів розмилися, перетворюючись на пульсуючий портал між світами.

З силою, але й із почуттям внутрішнього спокою, Астрае зробила крок уперед і зникла у світлі порталу. На мить її огорнула темрява, і світи, які вона бачила до цього, закружляли навколо неї, як зоряні спіралі. Кожен був частиною її, але кожен розносив свої історії. І ось вона відчула, що перетнула межу.

Коли її ноги торкнулися землі, вона виявила себе на холодній, покритій мохом площі перед закинутим величним замком. Похмурі, суворі стіни височіли над нею, і на мить їй здалося, що навіть каміння спостерігає за нею, ніби замок був живою істотою, що оцінює її силу.

Цей замок, який вона бачила у своїх видіннях, був місцем, де її вороги мали намір плести свої змови. Але зараз вона була тут не для того, щоб чекати. Вона прийшла, щоб атакувати, щоб знайти правду, щоб боротися за своє майбутнє та майбутнє всіх світів.

Стиснувши сувій у руках, вона зробила перший крок до воріт замку, повні рішучості та впевненості, що з цього моменту її шлях вирішено наперед. Попереду на неї чекала битва, яка визначить долю не тільки її, а й цілих всесвітів.

Світло місяця пробивалося крізь густу завісу хмар, відкидаючи на землю химерні тіні стародавнього замку. Астрае зробила перший крок уперед, відчуваючи, як холод кам'яної бруківки проходить крізь її взуття, ніби торкаючись самої її сутності. Кожен крок відгукувався гулкою луною в порожнечі, ніби цей занедбаний замок сам по собі був живою істотою, яка чекала на її прибуття.

Стиснувши сувій сильніше, вона відчувала, як давні слова на ньому пульсують енергією, закликаючи її до дії. Все, що їй довелося пережити, всі бачення та дивні фрагменти минулого тепер складалися в одну чітку картину — доля вела її сюди, до цього моменту. Цей замок, ці стіни приховували відповіді її питання, але вони також були місцем, де зустрічалися світло і темрява, де її сила буде випробувана на міцність.

Підійшовши до масивних воріт, Астрае зупинилася на мить, відчуваючи, як повітря навколо неї змінюється. Простір ніби колихнувся, і вона зрозуміла, що за нею спостерігають. Ті, хто полював на її силу, знали, що вона тут. Це була пастка, але вона не мала вибору. Вона не могла повернутись назад.

Раптом пролунав шарудіння, і тіні навколо неї почали рухатися. З-за кутів замку, що ніби виростають із самої землі, з'явилися постаті. Їхні обличчя приховані під каптурами, а очі горіли крижаним блиском — це були ті, хто давно чекав на її прибуття. Вони мовчали, оточуючи її, але не наближаючись.

— Ми знали, що ти прийдеш, — пролунав голос, тихий, але наповнений холодною силою. З тіней вийшов чоловік у темній мантії, обличчя його приховували глибокі зморшки, а очі світилися дивним синім світлом. - Ти не можеш зупинити неминуче, принцеса. Картина відкрила шлях, і тепер світи зіллються в один.

Астрае мовчки дивилася на нього, не даючи своїм почуттям узяти гору. Вона розуміла, що перед нею один із тих, хто намагався заволодіти її силою. Але його слова підтверджували лише одне: вона прибула сюди вчасно. Її присутність вже порушила їхні плани.

— Ви помиляєтесь, — сказала вона, її голос пролунав впевнено та спокійно, незважаючи на внутрішню тривогу. – Картина – це не ключ до руйнування. Вона зв'язок, але не інструмент для влади.

Чоловік усміхнувся, його губи скривилися в злісній посмішці.

- Ми знаємо про тебе більше, ніж ти думаєш, - його голос став глибшим, тіні навколо заворушилися, і вона відчула, як повітря навколо неї згущується, немов перед бурею. — Твої очі бачать не лише сьогодення та майбутнє, а й минуле. Але це знання — надто потужна зброя, щоб залишити її в твоїх руках.

Астрае відчула, як у ній закипає лють. Ці люди хотіли використати її силу, її бачення для своєї мети, не розуміючи істинного сенсу того, що вона бачила.

— Я не дозволю вам використовувати мене чи мою силу, — відповіла вона, її очі почали світитись зоряним світлом. — Цей світ і решта — не ваші іграшки.

Чоловік підняв руку, і тіні довкола почали згущуватися, наче збираючись обрушитися на неї. Але Астрае вже не була тією розгубленою принцесою, що вперше перетнула межі світів. Тепер вона знала, що її сила була не просто задарма, а й зброєю.