Таємниця Альпійської перлини

Глава 1.

Дззззз .... Грррррр!

Невже він не замовкне? Я, навіть не подивившись, хто з таким завзяттям намагається до мене додзвонитися, швидко проводжу пальцем по екрану і відхиляю дзвінок. Настає тиша, і я можу продовжувати бесіду. Але щастя не триває довго. Мій BlackBerry (подарунок колишнього) знову оживає і продовжує наполягати.

Дззззз! ....

Чорт! Переді мною одна з постійних клієнток, якими так дорожить наш директор, а я не можу впоратися зі своїм телефоном. І вимкнути його не можу – той самий директор вимагає, щоб ми цілодобово були на зв'язку. Хоча сьогодні у мене нерви на межі і я готова розбити вщент не тільки офісний апарат, але і свій власний мобільний. У фазу починає входити гаряча пора відпусток, те ще пекло, під час якої від монітора не відірватися навіть на похід в туалет. З самого ранку дзвінки несуться як скажені коні. Адже всім треба терміново вилетіти, прямо завтра, сьогодні, вчора!

День ще не підійшов до піку, а я вже відчуваю себе єдиним працівником бюро запитань і відповідей. От скажіть, нормальна людина буде діставати турагента подібними питаннями?

- Яка зараз погода в Анталії? Чи тепле море?

 Можу сказати точно, що я від подібних дзвінків починаю закипати і розжарюватися як залізний чайник зі свистком.

- Я загубився, відстав від групи, що мені робити?

Ну, ось зараз все кину і прилечу до вас на допомогу. Навіть в тому випадку, коли ви не можете чітко сказати, хто ви і де хоч приблизно знаходитеся.

- Як пройти до музею? театру? в бібліотеку?

В кого ж ще спитати? Я ж знаю всі вулиці і вільно орієнтуюся в усіх містах світу, навіть не побувавши в них жодного разу!

Причому це можуть бути не твої клієнти, і навіть не клієнти твого турагенства, просто десь сплив номер телефону. І як в подібному пеклі зберегти самовладання і Карнегівську посмішку, яку шеф вимагає від усіх своїх співробітників за будь-яких обставин?

Гррррр!

Мій мобільник продовжує вібрувати на столі, тому моя клієнтка, отака собі гламурна суміш силікону і ботокса, невдоволено морщить носик і посилає мені роздратований погляд з-під опахал нарощених вій.

- Думаю, вам варто відповісти.

Оце так! Нарешті є привід вислизнути і трохи відпочити від її примх. Я вже більше пів години розписую всю красу наших екзотичний турів, а гламурна панночка ніяк не може вирішити, куди ж їм з чоловіком відправитися на річницю подружнього життя. Судячи з її віку, так пишно вони святкуватимуть спільний місяць, максимум півроку. При цьому на Кариби вони їздили у медовий місяць, а Сейшели на неї навівають сумні спогади. Проте я знаходжу в собі сили винувато їй посміхнутися і люб'язно пропоную:

- Вибачте, будь ласка, я не думаю, що затримаюся надовго. А ви поки можете подивитися ще ось ці буклети, там є цікаві пропозиції і все детально розписано. Ви можете почитати, які послуги включаються в тур.

А ось з останньою пропозицією я, схоже, погарячкувала. Читання явно не входить в число захоплень даної особи. Її пухкі губки надуваються ще більше, і ніякої відповіді я не отримую. Що ж, я прийму це за згоду. До того ж, правду кажучи, я з радістю піду викурю сигарету і трохи перепочину. Адже тільки середина робочого дня, а у мене вже голова йде обертом від екземплярів, подібних моїй клієнтці.

Я виходжу з кабінету і в той самий момент, коли зачиняю двері, мій мобільник знову починає божеволіти. І чомусь номер не визначається. Таке буває, коли дзвінок з-за кордону. По роботі мені постійно телефонують наші зарубіжні партнери, власники готелів, організатори екскурсій, але щоб дзвонити з такою наполегливістю, таке вперше. Напевно, сталося щось надзвичайне.

Всередині починає збиратися холодний клубок поганого передчуття. Ще й двох тижнів не минуло, як у мене стався промах з одним туром. Я відправила туристів до Індії, а у них там трапився форс-мажор у вигляді згорілого готелю. В результаті моїх туристів ніхто не зустрів. Мені довелося терміново розселяти їх по іншим готелям і усіляко прогинатися, щоб задобрити незадоволених людей, які провели півдня в залі очікування аеропорту. Хтось скаже, що це ситуація, яка часто трапляється в роботі будь-якого турбюро. Можливо. Ось тільки серед цих туристів була дочка одного впливового татуся, що побажала відвідати індійську екзотику. І саме він почав наполягати, щоб звільнили того оператора, який відповідав за тур. Загалом, я отримала перше і останнє попередження.

А зараз ці наполегливі дзвінки. Невже знову прокол? Я говорю звичне "слухаю", а у самої голос тремтить. А у відповідь, прориваючись крізь лайку і ридання, чується знайомий Наткин голос:

- Він – сволота! Сама остання! Козел! Жеребець блудливий! Я за нього переживала, а він... Потрібно було страховку обрізати! Нехай би зараз валявся з розбитим черепом!

- Так припини істерику і давай все по порядку!

Я знаю, що ось такий Наткин словестний потік з риданнями можна зупинити або добрячим ляпасом, або прикрикнувши на неї як слід. Та як у мене не свербіли б руки, перше зробити я не можу, тому що подруга за тисячі кілометрів, в Альпійській частині Франції, підкорює Монблан. Я сама організувала цю поїздку їй і її коханому Русланчику, на адресу якого, по-моєму, зараз несуться всі ці невтішні епітети. Причина цього поки залишається неясною. Адже ми з Наткою ще зі студентства мріяли про підкорення найвищої вершини Альп, тренуючись на більш низьких, походи на які організовував наш альпіністський клуб. Я сама із задоволенням поїхала б разом з Наткою і її нареченим, навіть не подумавши, що буду третьою зайвою. Ось тільки невдача з індійським туром перекреслила всі плани на відпустку, а точніше сказати, просто позбавила мене оної. А ось подруга повинна бути щасливою – здійснилася давня мрія, ще й романтики додала присутність коханого.

- Поясни спокійно, хто ця сволота і козел, а не реви! - продовжую я громовим голосом і це, схоже, призводить подругу до тями.

- А я тебе не сильно відволікаю? Ти не зайнята? - чується жалісне схлипування.




Поскаржитись