Глава 2. Анна.

П’ятниця видалася божевільною. Я передбачала, що у мене будуть складні замовники, але не до такої ж міри. З самого ранку мене в черговий раз домагався адміністратор готелю Альберт Микитович. Бридкий тип і рідкісний бабій. Обіцяв замовити за мене слівце перед новим власником будівлі. Кажуть, він успішна людина і любить ідеальний порядок у всьому. Навіть не знаю, чи схоче новий господар продовжувати оренду приміщення під мій салон квітів. Альберт Микитович м’яко натякнув, що може вплинути на його остаточне рішення якщо я прийму запрошення провести вечір в інтимній обстановці. В черговий раз обізвала Альберта Микитовича нахабою і гордо пішла далі. Але це було не найгірше з сьогоднішніх лих. Моєму салону випала честь прикрашати квітами весілля доньки депутата Власова. Спершу я дуже зраділа такому замовленню знаючи про те, що депутати зазвичай не заощаджують на таких заходах. Але мої радощі виявилися передчасними. Пані Власова, мама нареченої, винесла мені весь мозок ще за три тижні до заходу. Квіти на перший день весілля повинні бути тільки червоні троянди, і тільки з Голландії. І я зобов'язана була показати на них сертифікат, тому що Галина Семенівна знає, як наживаються на клієнтах подібні мені особи. Можна подумати, я аферистка, яка мріє обікрасти сім'ю депутата. Втім в даному випадку сперечатися марно оскільки аванс вже отримано. Як би до мене з самого початку звернулась пані Галина, а не її чоловік, я б знайшла  тисячу варіантів відмовитися від замовлення. Знаю я таких панночок – з грязі в князі та й ще вимотають всі нерви. Так і сталося. Троянди були недостатньо червоні і свіжі. Вони пахли не так, як треба. Букети занадто маленькі. Стрічки не такого кольору і виглядають убого. Мені хотілося задушити пані Власову цими самими стрічками. Замість цього я мило посміхалася і показувала документи та сертифікати на першу її вимогу. Проте, судячи з усього, що вона мені говорила, я їх підступно підробила.

Наречена виявилася ще гірше своєї матусі. Вінок був поганий, букет нареченої виглядав жахливо і убого. А я – бездарність, яка взагалі взялася не за свою справу і мріє зіпсувати святкування. Нареченій завзято піддакувала її подруга. Вона час від часу з'являлася з важливими вказівками і різкими зауваженнями. Тоді наречена пожвавлювалося ще більше і сипала образливими словами в мою адресу. Напевно, наречена і її матуся вирішили принизити весь персонал, що обслуговує захід. Мене радувало тільки те, що своє «фу» вони висловлювали не мені одній, а абсолютно всім, починаючи з ведучого і закінчуючи метрдотелем.

До кінця банкету у мене розколювалася голова, і хотілося всіх убити. Особливо матусю нареченої. Мені дозволили піти тільки після того, як всі гості розійшлися. Наостанок я ще раз вислухала незадоволені зауваження Галини Семенівни. Була б її воля –  вона б мені ні копійки не заплатила та ще б і штраф наклала за погане ставлення до своїх обов'язків. Добре, що розраховуватися зі мною буде її чоловік. Пан Власов небагатослівний, зате не чіпляється до дрібниць і досить розумний.

На годиннику друга година ночі. Їхати додому через усе місто зовсім немає сил. Новий район міста з гучною назвою «Дубовий рай». Туди мені довелося потрапити за примхою колишнього чоловіка. З яким я поки що, на жаль, не розлучилася. Чомусь ця окраїна міста вважається елітним районом, і величезні квартири в багатоповерхівках коштують недешево. Я вже сто разів пошкодувала, що погодилася з Денисом відразу ж переїхати в цю квартиру. Глибинка, незатишні широкі вулиці, по яких гуляє вітер, порожні двори без дерев, зате з величезними супермаркетами. І це одна з переваг району. Інше свіже повітря. Більше нічого хорошого там немає. Продати квартиру тепер неможливо. Вона в іпотеці в частках на мене і Дениса, а мій дорогий чоловік втік в невідомому напрямку півтора роки тому. А я залишилася з величезними боргами, квітковим магазинчиком, який ледь дихає на ладан, і без сім'ї. Дітей немає, чоловік в бігах. Здорово! Відігнала сумні думки і без них тяжко на душі. Замкнула магазин і піднялася на другий поверх. Сьогодні в готелі в нічну зміну адміністратором працює моя подруга Маргарита. Вип'ю з нею чай і потім вже поїду додому. Добре, що завтра вихідний, і я можу відпочити як слід. На другий день весілля потрібно всього лише поставити букети на столи. Мої підлеглі зроблять це швидко. А в моїй присутності взагалі немає необхідності.

Маргарита відразу помітила, що я падаю з ніг від втоми. Швиденько налила мені міцного зеленого чаю і підсунула вазу з цукерками. Ми сиділи в її маленькому та затишному кабінеті і намагалися відволіктися від роботи. Мені це можна зробити, а їй – ні. Але вона останнім часом легковажно ставиться до своїх посадових обов'язків.

– Ти знаєш, а мені сьогодні пощастило, – Маргарита сьорбнула чай, скривилася і швиденько взяла цукерку. – Поки на подив тихо. Всі розмістилися в номерах майже без скандалів. Матуся нареченої тільки скаржилася, що номер для молодят прибраний і оформлений погано. Так що, сподіваюся, ніч пройде без мордобою, тихо і мирно. Гості на вигляд адекватні. Хоча хто їх зрозуміє? До ранку ще час є. Все може трапитись. Хтось із гостей піде в клуб, хтось затримається в барі, а вже якими вони звідти повернуться – це питання.

– А у мене день був жахливий. Наречена з матусею дістали. Квіти у вазах за вечір довелося міняти три рази. Бо їм здалося, що вони втратили свіжість. Добре, що у мене запас був. Пан Власов попередив, що сплатить всі витрати. Мабуть, звик уже до капризів своїх жінок.

– Співчуваю, – сказала Марго і налила мені ще чаю. – Ти як вичавлений лимон виглядаєш. Тобі може щось міцніше налити випити?

– Ні, мені ще додому потрібно їхати. Та й не хочу я пити, немає ні бажання ні сили. Я, схоже, від втоми навіть не засну. Уявляєш, нареченій чотири рази за день змінювали вінок. Чотири!!! А ще тричі міняли квіти у вазах. І кожен раз я особисто тримала цей триклятий вінок, поки нареченій підправляли зачіску і макіяж. Її матуся заявила, що це мій обов'язок. І вона не довірить тримати його моїм співробітницям тому, що вони всі косорукі і недбалі. Правда, я не набагато краще, але нічого перекладати свою роботу на інших. Так і сказала, старе стерво!