Розділ 24. Два лінивці.

Клер спустилася до вітальні вже ближче до обіду.

Після повернення додому вона майже весь час провела у своїй кімнаті. Спочатку розібрала валізу, розклала речі по місцях, а потім, сама не помітивши як, надовго зависла в телефоні.

Соціальні мережі за кілька годин уже встигли перетворити вчорашній випадок на головну тему обговорень.

Першими в стрічці йшли численні пости про Картера. Його прихильники буквально розривалися від обурення. Під кожним новим уривком із трансляції з'являлися сотні коментарів із критикою Роузі, а деякі користувачі вже вимагали, щоб її прибрали з шоу.

На другому місці за популярністю були короткі кумедні нарізки з «За горизонтами Live».

Особливо багато переглядів збирали моменти, де Клер і Картер разом дуркували, сперечалися або просто підколювали одне одного. Їхня братсько-сестринська взаємодія явно припала глядачам до душі.

Загалом шоу стабільно набирало популярність.

Клер перегорнула ще кілька публікацій, відклала телефон і нарешті вийшла з кімнати.

У вітальні зараз сидів лише Картер.

Він розслаблено розвалився на дивані. На руці вже була свіжа акуратна перев'язка. Однією рукою хлопець ліниво гортав короткі відео на телефоні, а іншою час від часу діставав із великої упаковки чипси.

Клер підійшла ближче, легко торкнулася його плеча й пройшла повз, влаштовуючись на іншому кінці дивана.

— Ну як воно? Не болить?

Картер підняв голову, реагуючи на її дотик.

— Та нормально. Знеболювальне нарешті подіяло. Уже майже не болить.

— «Майже»?

— Не чіпляйся.

— Я просто питаю.

— Тоді просто слухай відповідь.

Клер усміхнулася.

— Добре.

У цей момент двері до вітальні відчинилися.

До кімнати зайшла тітонька Лі, тримаючи в руках кілька фірмових пакетів із відомої крамниці десертів.

— Міс, ці десерти були замовлені на ваше ім'я містером Деміаном Роуеном.

Вона поставила пакети на журнальний столик.

При цьому тітонька Лі кинула на Клер такий багатозначний погляд, що та відразу насторожилася.

На її губах навіть промайнула ледь помітна посмішка.

— На моє?

— Саме так.

— А що там?

— Побачите.

Тітонька Лі почала діставати з пакетів невеликі паперові коробочки.

Одна.

Друга.

Третя...

Картер спочатку просто дивився, а потім підняв брови.

— Скільки їх там?

— Десять, — спокійно відповіла тітонька Лі.

— Десять?!

Вона поставила останню коробочку на стіл.

— Усі різні.

Клер дивилася на них із легким здивуванням.

Десять стаканчиків морозива. Фісташкове, шоколадне, ванільне, полуничне, мангове, карамельне, кокосове, з лісовими ягодами та ще кілька смаків, які Клер навіть не одразу впізнала.

Картер повільно повернув голову до сестри.

— Тобі, значить, десять?

— Схоже на те.

— А мені хто-небудь десять морозив привезе?

Тітонька Лі ледь помітно усміхнулася.

— Містере Картер, якщо бажаєте, я можу замовити.

— Ні, дякую. Я просто перевіряв, чи не почалася в нашому домі дискримінація.

Клер закотила очі.

— Це просто морозиво.

— Звичайно. Просто морозиво, яке твій менеджер замовив тобі, десяток різних смаків.

— Він почув, що я люблю морозиво.

— Ага.

Картер кивнув із надзвичайно серйозним виразом обличчя.

— І випадково запам'ятав.

Клер відчула, як щоки починають теплішати.

— Картер...

— Що?

— Не починай.

— Я ще навіть не починав.

Тітонька Лі, очевидно, вирішила не втручатися в сімейну розмову.

— Якщо більше нічого не потрібно, я піду.

— Дякую, тітонько Лі, — швидко сказала Клер.

— Будь ласка, міс.

Вона вийшла.

Клер одразу взяла один зі стаканчиків і уважно розглянула етикетку, на її обличчі з'явилася щира усмішка. Їй справді було приємно.

Не через саме морозиво, а через те, що Деміан запам'ятав її слова.

Вона згадувала про морозиво лише один раз, без особливого значення, а він не відмахнувся, не забув і не поставився до цього як до випадкової дрібниці.