Розділ 23. Не гнівайте директорку Еванс.

Наступного ранку Клер розбудив телефонний дзвінок.

Вона спочатку навіть не зрозуміла, звідки долинає цей настирливий звук. Сон ще міцно тримав її у своїх обіймах, тіло приємно обважніло під теплою ковдрою, а після вчорашнього насиченого дня їй хотілося спати щонайменше ще кілька годин.

Телефон продовжував дзвонити.

Клер сонно намацала його на тумбочці, майже не розплющуючи очей, і натиснула кнопку прийому.

— Алло?.. — хриплувато пробурмотіла.

Вона навіть не подивилася на екран, тому не знала, хто телефонує.

— Доброго ранку.

Приємний чоловічий голос змусив її прокинутися трохи швидше, Клер одразу його впізнала.

На її обличчі мимоволі з'явилася сонна усмішка. Вона зручніше влаштувалася на подушці, загорнулася в ковдру мало не по самий ніс і задоволено промуркотіла:

— Мгм...

Деміан на іншому кінці лінії на кілька секунд замовк.

Він знав, як важко Клер прокидалася вранці, особливо після насичених знімальних днів. І зараз, почувши її сонний голос, чомусь зовсім не хотілося змушувати її остаточно прокидатися.

— Час вставати, сонько, — нарешті сказав він, і в його голосі прозвучала м'яка, майже ласкава інтонація.

Клер сонно усміхнулася ще ширше.

Від його голосу по спині пробігли приємні мурашки, а десь усередині розлилося дивне тепло.

— Ще п'ять хвилин...

— Ні.

— Три?

— Теж ні.

— Одна?

Деміан тихо засміявся.

— Ти торгуєшся зі своїм менеджером о сьомій ранку?

— Я торгуюся з людиною, яка заважає мені спати.

— Тоді мені особливо приємно, що я настільки важлива людина.

Клер ледь чутно хихикнула й остаточно сховалася під ковдрою.

На мить Деміан замовк.

У його уяві раптом промайнуло просте й абсолютно недоречне бажання: опинитися зараз поруч із нею, побачити цю сонну усмішку не через телефон, а наживо, почути її перше ранкове бурмотіння без посередництва динаміка.

Думка була короткою, але напрочуд теплою.

Він одразу відсунув її кудись глибше, вирішивши, що колись, якщо настане правильний момент, дозволить собі подумати про це знову.

А поки — робота.

— Гаразд, сонько. Тепер серйозно. Тобі потрібно прокидатися.

— Я слухаю...

Голос Клер усе ще звучав сонно, але в ньому вже з'явилася увага.

— Ми вже знаємо про вчорашній інцидент. На сьогодні ваші зйомки закінчилися.

Клер одразу розплющила очі.

— Вчорашній інцидент?

Вона сіла в ліжку, відкинувши ковдру. Перша думка була про сварку за вечерею.

Звісно.

Ще б пак.

Її репутація тільки почала стабілізуватися, а вона примудрилася двічі за один день опинитися в центрі конфлікту перед камерами.

Спочатку історія з Роузі та Картером, а потім вечірня сварка з Честером.

Клер не можна було назвати людиною, яка надто переймалася чужою думкою. Її шкіра давно стала достатньо товстою, щоб витримувати плітки, критику та чужі оцінки.

Але тепер усе було трохи інакше.

У неї нарешті з'явилася родина, яка прийняла її без жодних умов. Усі вони по-своєму намагалися допомогти їй повернутися до нормального життя. Клер не хотілося їх розчаровувати. Не тому, що вона боялася їхнього осуду.

Просто їй було неприємно навіть уявляти, що через неї вони можуть засмучуватися.

— Ми наробили багато шуму? — обережно запитала вона.

На тому кінці почувся тихий видих.

— Я б так не сказав. Картер постраждав, тому конфлікт був практично неминучим. На щастя, режисер швидко втрутився. Ви теж не стали доводити ситуацію до чогось серйознішого.

— Це добре...

Клер трохи заспокоїлася.

— А Картер як?

— Йому надали допомогу. Нічого критичного. Думаю, до вечора він уже й забуде про цей опік.

— Добре.

Деміан, здається, усміхнувся.

— А тепер тобі краще швидко збиратися.

— Чому?

— Тому що директорка особисто по вас поїхала.

Клер завмерла.

— Амелія?

— Вона сама.

Деміан зробив невелику паузу.

— І я б дуже радив вам не підпускати її до Роузі Джексон.

Клер здивовано підняла брови.

— Чому?