Розділ 7

Лія

Через тиждень пошуку, я нарешті знайшла те, що так довго шукала. Ось мій єдиний шанс потрапити в будинок Ковалів. Їм потрібна няня, і хоч я розумію, що шанс отримати цю роботу невеликий, але спробувати варто. 

І ось зараз я сиджу і розмовляю з бабусею дитини за якою я маю глядіти. Хоча бабусею її дуже важко назвати. Вона була жінкою років сорока п’яти — зрілою, впевненою у собі і водночас напрочуд жіночною. Густе темно-каштанове волосся із ледь помітними відблисками спадало на плечі м’якими хвилями, підкреслюючи правильний овал обличчя. Її шкіра мала теплий відтінок, доглянута й свіжа, з ніжними рисами, які говорили не лише про красу, а й про досвід.

Очі — глибокі, карі, з тією особливою іскрою, яку дають роки прожитого життя: в них поєднувалися спокій і пристрасть, мудрість і легкий вогонь. Довгі темні вії та витончені брови робили її погляд виразним і запам’ятовуючим.

Вилиці чітко окреслювали обличчя, губи залишалися повними та м’якими, з легким природним вигином, що додавав їй чарівної усмішки. Її постать зберігала граційність: стрункі ноги, тонка талія й правильні лінії силуету видавали в ній жінку, яка вміє дбати про себе й приймати свою красу.

Вона не розпитувала мене про досвід, про попереднє місце роботи, все це залишила для свого сина, адже тільки йому вирішувати чи приймуть мене. 

 І ось я чую як хтось заходить в кабінет. Анна Сергіївна одразу підводиться:

- Синку, ну нарешті, ми вже тебе зачекалися! А ось і дівчина, яка претендує на роль няні – вона широко посміхається та показує на мене.

А в мене від несподіванки мало очі на лоба не вилізли. Я підводжуся з крісла і бачу Матвія. Думала, що голос просто схожий, але ні. Це справді він. Чоловік, з яким я ще тиждень тому пила каву. Зараз він надто серйозний, в діловитому костюмі, але не менше за мене здивований.

- Ліє? – тільки й зміг вимовити чоловік.

- Доброго вечора, ще раз рада нашому знайомству – я підійшла до чоловіка та пожала йому руку, все ж таки наша мовчанка сильно затягнулася тому потрібно було щось робити.

- Ви знайомі? – здивовано запитала Анна Сергіївна.

- А, та так дрібниці, одного разу перетнулися – нарешті вийшов зі ступору чоловік, та зміг вимовити хоч щось. – Дякую , мамо, ти можеш нас залишити, далі я розберуся сам.

Анна Сергіївна ввічливо посміхнулася та покинула кабінет.

- Ну, що ж, а тепер розказуй як ти тут опинилася і що тобі потрібно?

Я теж досі була в шоці, і навіть не знала як реагувати. Те, що Матвій може бути моїм братом я навіть і подумати не могла. Але взявши себе в руки я нарешті заговорила: 

- Я прийшла влаштовуватися на роботу. В оголошенні побачила, що ви шукаєте няню тому вирішила спробувати. Скажу чесно - я не знала, що це саме ви шукаєте няню. І так потрібного досвіду у мене немає, але прошу, дайте мені хоча б спробувати, якщо нічого не вийде, я сама піду. – я вирішила сказати правду одразу, все одно все що потрібно він дізнається через свої зв’язки і я вимушена зробити все, щоб він зміг мені повірити.

- Ну, що ж Ліє, я радий, що ти сказала правду. Ти сама розумієш, що брати на роботу будь-кого до своєї дочки я не збираюся. Але так як ти сподобалася моїй дочці при першій зустрічі, то даю тобі місяць випробувального терміну. І якщо ти хоч раз допустиш помилку, я одразу вижену тебе з цього будинку. А тепер якщо ти згодна, то давай обговоримо всі умови співпраці і ти розкажеш про себе. – чоловік так жорстко говорив, що в горлі утворився ком. Я розуміла, що він буде мені не довіряти, адже такі збіги бувають рідко. І те як виглядає, що саме я влаштувалася на цю роботу, то працювати буде не так легко. Але я зможу, я доведу , що зможу тут працювати і обов’язково докопаюся до правди.

- Ну, що ж давайте обговоримо. – серйозним тоном відповіла я.

- Отже, робочий час у вас буде починатися з восьмої години ранку і буде тривати до того часу поки я не повернуся додому, іноді доведеться затримуватися на ніч, в мене бувають випадки, коли я не встигаю прийти з роботи і лишаюся ночувати в кабінеті, звісно за це все вам буде доплачуватися, ніякі особисті стосунки не повинні мішати роботі, все це вирішуйте поза робочим часом, ну і звісно дрескод. Він не суворий, але ніяких міні плать та міні спідниць, ви влаштовуєтеся на роботу, а не в нічний клуб. На цьому вимоги закінчені, якщо вам все підходить, завтра можете приступати до роботи.

Чесно я трохи офігіла з цього всього. Найбільше зачепило про дрескод. Як він міг подумати, що я буду так одягатися, чи можливо думає, що всіх цікавлять тільки гроші. Ну, що ж він ще побачить, що як чоловік мене не цікавить. Єдине, що мене цікавить – це моя матір. Батько вже має власну сім’ю і сумніваюся, що в нього залишилися почуття до мами, та й я не впевнена, що зможу знайти з ним спільну мову, хоча постараюся, але якщо ні, то наполягати не буду. Але моя мама мене завжди буде чекати і я зроблю все для того, щоб скоротити цю відстань, тільки потрібно знайти хоч якусь ниточку.

- Мене все влаштовує, я згідна. Але про одяг ви даремно, не думайте, що світ крутиться тільки навколо вас. – я нарешті порушила мовчанку і після сказаних слів вирішила, що на сьогодні мене тут більше нічого не тримає. – А зараз мені вже потрібно йти, дякую за співпрацю і доброї ночі – я швидко вийшла з кабінету і вирішила на вихід.

Дорога додому не зайняла багато часу, тому я швидко переодягнулася та лягла в ліжко. Завтра буде складний день, вставати потрібно буде дуже швидко, не можна запізнитися в перший робочий день, тому я швидко заснула.

Ранок на диво видався легким. Я встала швидко, поснідала, одягнулася і пішла до таксі, яке чекало мене під будинком. Я розуміла, що міста достатньо не знаю, тому якщо ще буду витрачати час на пошук потрібної маршрутки, то точно запізнюся. Тому таксі зараз було найкращим варіантом. Вчора пані Олівія вже спала, тому я написала їй записку, щоб вона не хвилювалася. Розказала їй, що знайшла роботу і про всі нюанси, які можуть виникнути. Хто знає чи не затримається чоловік сьогодні на роботі, а хвилювати літню жінку я не хочу.