Глава 10. Поклик темної сутності

Світло ранкового сонця проникало крізь вікно лікарняної палати, в черговий раз пробуджуючи від тривожних темних снів Сесілію Дорсет, котра лежала на ліжку, вкритому білесенькою ковдрою. Болісно застогнавши, жінка розплющила свої блискучі зелені очі під якими залягли глибокі тіні. За цей довгий час свого перебування у лікарні, Сесілія вже втратила справжнє відчуття того, який сьогодні день. Життя жінки нагадувало їй про ув'язнення в тюрмі, яке обмежувалося цими білими стерильними стінами та терпким запахом ліків. Початково, Сесілію супроводжувало тут пискотіння якихось медичних апаратів, але їх згодом забрали, адже по всім показникам, жінка йшла на одужання. Коли ці апарати були поряд, то вони сильно нервували Сесілію та викликали у неї напади агресії, істерики і психозу своїми монотонними звуками. Проте, коли їх винесли із палати, то жінка сильно про це почала шкодувати. Без них вона почувалася самотньою і стала ненавидіти приход ночі та темних тіней, які викликали в неї страх та паніку.

Не розуміючи своїх власних відчуттів, Сесілія наполягала на тому, щоб в неї у палаті залишали світло та розважали її чим могли. Бідна медсестра змушена була годинами розповідати якісь нісенітниці із власного життя лише щоб жінка перед нею засинала під звуки її голосу, а лікар Марін іноді читав для Сесілії романи, поезію та відволікав її у свій спосіб. Всі ці чинники сприяли скорішому одужанню жінки та заспокоювали її вночі. Проте, Кріс під кінець лікування став суворішим. Він став акцентувати увагу на тому, що Сесілія стала залежною від багатьох речей, а це погано. Саме через цю точку зору лікаря від Сесілії відібрали всі звичні речі, які дарували їй забуття, спокій та комфорт.

Спочатку припинилися вечірні розмови з медсестрою і дівчина рідко стала приходити до палати Сесілії. Це не вплинуло ніяк на жінку, бо вона не сильно потребувала компанії саме цієї дівчини і віднеслася байдуже до її відкликання. Хоча саме воно й стало першим дзвоником до значних змін в житті пані Дорсет. Наступними заборонили будь-які заспокійливі. Одразу після цієї заборони жінка вчинила нову істерику, билася у пропасниці, кидалася на зачинені двері палати, погрожувала викинутися через вікно, лише б тільки повернули їй таблетки, що допомагали Сесілії швидко забутися й спати без кошмарних сновидінь. Але лікар Марін виявився міцним горішком і повністю ігнорував претензії своєї вибагливої пацієнтки.

Згодом, це спрацювало і Сесілія припинила власну істерику. Щоправда, самій жінці зовсім не полегшало без таблеток. Навпаки, повернулися апатія, відсутність нормального сну, страх перед самотністю й тінями. Сесілія годинами сиділа на ліжку, підібгавши під себе коліна, похитувала головою та щось гарячково шепотіла сама собі. В цю мить пані Дорсет виглядала надто моторошно у своєму вбранні пацієнта, зі скуйовдженим неохайним волоссям на голові з-під якого на світ дивилися злі крижані очі, гострий ніс та тонкі тремтячі губи. Шрами надійно ховалися за цими чорними пасмами, а руки з тонкими пальцями охоплювали весь стан Сесілії. Жінка тремтіла від кожного різкого руху та коливань тіней в кутках, її зіниці розширювалися від панічного страху, який хвилями на неї находив. Лише з приходом світанку, Сесілії вдавалося заснути і трішки відпочити. Хоча, відпочинком це було важко назвати, адже уві сні жінку переслідували привиди власної родини, які звинувачували її в своїй загибелі, ненависний образ містера Кастелора, та Люцифер, який знову перетворювався з привабливого таємничого чоловіка у жахливого монстра, котрий тягнув до Сесілії свої пазурі та реготався над її слабкістю.

Після цих снів Сесілія миттєво прокидалася і боялася приходу нової ночі. Вона зненавиділа своє ліжко, подушку, цю палату та кляту втому, що змушували її засинати. Попри істерики жінки, Кріс позбавив Сесілію і світла на ніч. Лікар перестав поступатися вимогам своєї пацієнтки та сміливо відлучив її від світла. Гнівні та панічні крики пані Дорсет лякали всіх санітарів та медсестер разом із пацієнтами. Дехто пропонував перевести Сесілію до групової палати, щоб вона мала з ким спілкуватися. Проте, враховуючи різкі перепади настрою жінки і її болісні стогони кожної ночі, лікар Марін рішуче заборонив переводити Сесілію до інших пацієнтів. Зайвий галас міг почати нервувати цих людей, а ще реабілітація жінки важче проходила б під впливом пацієнтів, кожен з яких мав свої особисті проблеми. Останнє, що Сесілія втратила, було повне припинення нічних візитів містера Маріна.

Словами важко було описати лють пані Дорсет, яка знову вчинила чергову істерику, розбила декілька горщиків із квітами та жбурлялася речами по всій палаті. Жінці важко давалося визнання того факту, що вона звикла до Кріса та його візитів до себе. Його теплі руки, лагідні очі, посмішка та спокійний голос чомусь нагадували їй Джеймса і легко створювали для Сесілії ілюзію того, що все нормально в її житті, що не все ще втрачено. Поруч із ним страхи жінки відступали, розчинялися від присутності містера Маріна і вона могла розслабитися достатньо, щоб не бачити снів. Хоча, Сесілія й визнавала таємно в душі, що вона не була щирою із Крісом. Лікар посилено намагався дізнатися про причини страху жінки перед нічною пітьмою в палаті й її дивні марення щодо чудовиська, але Сесілія приховала від нього сам факт візиту до неї Люцифера та такої звабливої угоди, почутої з уст нечистого.

Досі, згадуючи про той нічний візит, Сесілія тремтіла від страху, але в душі в неї розквітала суміш почуттів із надії, фанатичного захоплення та шоку. Жінка все ще шкодувала за свою відмову Люциферу та боялася можливих наслідків її власної згоди. Пані Дорсет страшно кортіло звернутися до володаря Пекла з проханням повернути їй кохану донечку, а вона б зробила для нього все, все, що він тільки забажає від неї. Згадавши про душі й кров, які прохав тоді Диявол, Сесілія відчувала, як в неї душа примерзає до тіла. Невже заради одного життя доньки вона буде готова погодитися на такі умови? Та й чи реальною була та зустріч, чи все відбувалося тільки в її розпаленій уяві? Сесілія не знала цього і жінку це добряче бентежило. Вона починала боятися, що повільно сходить з розуму.