Глава 5. Нічна трагедія

Велике вечірнє сонце поступово схилялося до заходу. Його тьмяні промінці наповнилися яскравим кольором крові, а потім стали один за одним зникати. Сонце ховалося за вежами хмарочосів та течією блакитної ріки на горизонті. Від його світла води ріки блищали сліпучими вогниками, грайливо рухаючись за течією. Сесілія, котра все сиділа на лавочці біля американських гірок, вже встигла занудитися за цей час. Спочатку, жінка уважно спостерігала за розвагами свого чоловіка та доньки. Потім, робила спроби рахувати кількість разів, з якою Карен проїхала свій маршрут. Збившись з ліку, Сесілія відкинулася на спинку лавочки і замислено стала обводити тонким пальцем петлі гірок. Їхня пропорція та гротескні форми на тлі напівтемного неба вражали своєю величчю. Сесілії було цікаво прослідковувати масштаби конструкції і уявляти в своїй голові прикладове зображення американських гірок на картині. Це була цілком непогана ідея намалювати весь цей парк розваг.

Посміхнувшись своїм думкам, Сесілія витягла з кишені телефон та зробила ще декілька знімків паркових районів, щоб було з чого потім малювати. Тяжко зітхаючи, жінка підвелася та почала ходити колами довкола. В руці вона все ще тримала порожню пляшку з-під води, яку встигла випити за цілий день нудного очікування. Знову зітхнувши, Сесілія вкинула цю пляшку до відповідної урни і продовжила крокувати по бруківці. Жінка замислено роздивлялася довкілля, міряючи ногами відстань поміж різнокольоровими плитами. Одну з рук вона знову приклала до власного округлого живота. Вона відчувала рух сина в собі, але ще й дискомфорт після своєї єдиної поїздки по цим клятим гіркам. Слабкість досі розливалася тілом Сесілії, але вона намагалася прогнати її, розминаючи власні ноги.

Діставши дзеркальце з кишені, Сесілія прискіпливо поглянула на своє обличчя. Її відображення подивилося на неї блискучими зеленими очима в оточенні темного красивого волосся, яке обрамляло худорляве бліде личко з білосніжною шкірою. Під повіками залягли зморшки, які могли натякати на втому жінки після довгого дня. Вона мріяла вже якомога швидше дістатися будинку, зробити вечерю своїм рідним та зануритися в м'яку перину. Поглянувши на екран мобільного телефону, Сесілія зауважила, що вже зробилося надто пізно. Вона поквапилася повернутися під американські гірки, очікуючи на свою родину. Довкола відвідувачів ставало все менше, лишилися тільки робітники парку, котрі прибирали ділянку, вимикали всю необхідну техніку та згортали діяльність. Сесілія відчувала, що вже настав час і їм збиратися додому, адже парк скоро остаточно закриється.

Жінка ще досі відчувала в своїй голові легке запаморочення після американських гірок і тому стиснула пальцями скроні, щоб прояснити свою свідомість. Парк розваг, який ще зовсім недавно вирував веселощами та дитячим сміхом, почав вкриватися нічною прохолодою. Обвівши поглядом очей моторошні тіні довкола та легкий туман, який почав стелитися землею, заважаючи бачити довкілля, Сесілія внутрішньо зіщулилася. Чомусь їй стало дуже некомфортно від цього видовища. Вона не розуміла свій стан. Жінка ніколи не боялася тіней та ночі в цілому. Тоді чого ж їй так неспокійно на душі? Сесілії здавалося, ніби тіні позаду неї приймають форми якоїсь темної високої фігури і цей силует пронизував жінку голодними очима, котрі сяяли в пітьмі червоними вогниками. Коли Сесілія кліпала повіками, то ця фігура зникала безслідно, залишаючи лише тіні та туман на своєму місці. Серце жінки гучно калатало в грудях, а руки злегка затремтіли. Вона провела долонею по волоссю і закусила нервово губу. Чому їй стало так страшно? Кого вона побачила там, в тумані? Можливо, що їй все лише здалося? І коли вже там повернеться вагонетка із Карен та Джеймсом?

Сердячись від власних дивних страхів, Сесілія хотіла вже зателефонувати Джеймсу, як, раптом, її схопила позаду чиясь рука за плече. Жінка зойкнула та відсахнулася в сторону. Її груди швидко підіймалися та опускалися, серце готове було луснути від страху, а дитина в ній забилася так, що Сесілію ледве не знудило від цього. На блідому обличчі жінки застиг вираз страху й німого питання, а зіниці зелених очей розширилися. З тіней перед нею виступила фігура, але вона була іншою. Коли останнє проміння сонця освітило незнайомця, то Сесілія впізнала в ньому одного з робітників атракціону. На чоловікові був фірмовий синій комбінезон, стильний капелюх прикривав його коротке каштанове волосся, а на обличчі грала трохи винувата посмішка. Чоловік був насправді дуже молодим юнаком років двадцяти з добрим поглядом карих очей, невеличким носом та округлим личком із смаглявою шкірою. Сесілія полегшено видихнула та заговорила:

-Господи, ви мене злякали! І навіщо так підкрадатися до людини? Не видно, що я вагітна? Мені не можна хвилюватися зайвий раз. Могли б, як ввічлива людина, просто покликати здаля або дати про себе знати іншим чином, чим так підступно вчиняти. Так роблять тільки маніяки.

В голосі жінки зазвучало звинувачення, а брови вона низько насупила. Сесілія гордо підійняла своє личко та на цілу голову височіла над невисоким, проте кремезним, робітником перед собою. Її сердитий погляд метав дрібні крижинки в сторону підступного незнайомця. Юнак лише знизав плечима та щиро заговорив приємним дзвінким голосом:

-Вибачте, пані, я не хотів вас злякати. Підходив ніби не ховаючись, тому думав, що ви мене помітили. Схоже, що пані була сильно занурена у власні думки. Я прийшов до вас просто попередити, що ми скоро будемо закривати атракціон. Тому, цей заїзд вагонетки вже буде останнім. Коли люди приїдуть, то ми нікого більше не будемо сьогодні розважати. Парк продовжить працю в наступні вихідні.

-Дякую вам за повідомлення і теж вибачте за таку мою реакцію!- трохи пом'якшала Сесілія, відчувши щирість у словах юнака- Я не прагнула бути настільки різкою з вами і справді сама винна в тому, що перебувала думками далеко від реальності. Звісно, що ми з родиною вже збираємося додому. Моя донька завершить останнє коло і на цьому вже досить цих розваг. Ваш парк такий чудовий та захоплюючий. Моїй дитині дуже все в ньому сподобалося. Дякую за таку чудову роботу і те, що даруєте дітям казку в житті.