Глава 2. Щасливий день сім'ї Дорсет

Яскраві промені сонця неквапливо прокрадалися крізь темні дорогі занавіски із золотим квітковим орнаментом до просторої спальні. Ці промінці, немов володарі цього спокою та сну, почали потрохи вивчати все навкруги.

Більш за все, їх заінтригувала жінка, котра лежала в просторому ліжку, яка була схожою на справжню сплячу красуню. Її довге, чорне та шовковисте волосся розкішними хвилями вкривало м'яку подушку. Ці блискучі пасма приховували від ранкового світла гарне личко із білою, немов би мармуровою, шкірою. Здавалося, що сам образ цієї витонченої леді на ліжку виліпив майстерний скульптор давнини, настільки риси її обличчя виявилися привабливими. Жінка мала тонкі темні брови, довгі блискучі вії, довге видовжене личко та гострий тонкий ніс. Рожеві невеличкі губи ховалися за вихором волосся і жінка ніби посміхалася крізь сон своїм віддаленим мріям. Довге волосся надійно захищало свою господиню від настирливого сонячного проміння, не даючи йому потурбувати спокійний сон власниці. Її білосніжна шкіра немов би випромінювала якесь містичне сяйво у відповідь денному світлу, що розповсюджувалося кімнатою. Зараз ця казкова незнайомка нагадувала місяць у людській подобі, якби він спустився на землю та ходив серед простих смертних людей.

Було щось в красі цієї жінки хвилююче та таємниче, ніби кожна рисочка її обличчя підкреслювала аристократичність цієї величної особи. Вся статура красуні була худорлявою та походила на високу тополю. Під кольоровою ковдрою простежувалися обриси округлого живота жінки, що одразу натякало нам на вагітність. Так, ця жінка точно чекала на народження дитини і схоже, що скоро в родині загадкової незнайомки буде нове поповнення. Її тонкі рожеві губи розпливлися в замріяній посмішці і жінка слабко поворухнулася в ліжку, зануривши руку з довгими пальцями у волосся та прибираючи його з обличчя. Темні вії злегка затремтіли, коли вона примружилася від сліпучого сяйва сонця, яке вже вкрило більшу частину кімнати. Наша спляча красуня почала повільно прокидатися, повертаючись із царства власних мрій до реального світу.

Задоволено замуркотівши, жінка солодко потягнулася під ковдрою, виставивши високо до стелі свої руки. Коли вона відкрила очі, то вони одразу спалахнули насиченим смарагдовим кольором. В цих очах було щось таке від котячої природи, але це додавало вишуканості цій дивовижній красуні. Глибоко в зіницях світився прихований гострий розум, танцювали іскорки хитрощів, а ще можна зауважити в них наявність розважливості, терплячості і працьовитості. У Рейвенхарті цю жінку всі знали та поважали, адже вона походила зі стародавнього англійського роду, котрий вже довгий час жив у місті від давніх часів, й був неймовірно багатим. В цьому роду завжди панував культ жінки і саме тому, при одруженні, наречена зберігала власне прізвище попри шлюб. Це вважалося своєрідним привілеєм та повагою до стародавніх традицій своїх предків.

Не стала виключенням і наша красуня, котру звали Сесілією Дорсет. Вона досі із теплою посмішкою згадувала свою першу зустріч з майбутнім чоловіком, їхні побачення, спільні моменти, пропозицію руки та серця, весілля та народження доньки Карен. Це було справжнім коханням з першого погляду і Сесілія відчувала себе щасливою та безтурботною жінкою, котра мала вже все, про що тільки могла мріяти. З маленьким уточненням- ще не все, адже Сесілія з чоловіком ще мріяли про народження сина, ще однієї бажаної дитини. У Карен скоро з'явиться маленький братик, а будинок сповниться дитячим лементом, що наповнить його кімнати новими радощами життя та додатковими турботами. Лише один спогад змусив посмішку на губах Сесілії трішки згаснути. Її мати завжди була вибагливою жінкою і чомусь виступала проти кохання Сесілії до Джеймса, майбутнього чоловіка дівчини.

Сесілія ніяк не могла збагнути такої поведінки своєї матері. Проте, Кассандра Дорсет, а так звали матір нашої героїні, завжди славилася своїми дивацтвами. Сама природа наділила матір Сесілії крижаною вбивчою красою. Лише легкі зморшки з віком торкнулися білосніжного обличчя Кассандри, а в усьому іншому вона лишалася все такою ж свіжою й тендітною. Сесілія багато в чому походила на свою матір і високим зростом, і рисами обличчя. Єдине, що їх відрізняло, це те, що Сесілія мала ніжні риси обличчя, в той час, як Кассандра завжди володіла суворим зверхнім поглядом, зневажливою посмішкою, через яку її обличчя здавалося вирізьбленим зі шматка криги. Вже від самого дитинства Сесілія зазнала від своєї матері постійних повчань про важливість сімейних традицій, про аристократичність їхнього роду та багато інших дурниць. Мати настільки сильно опікувалася вихованням Сесілії, що нікого до неї майже не підпускала, а можливих друзів доньки одразу відганяла геть. Тому, на вулиці Сесілії не було з ким гратися, а в будинку вона ховалася у власних мріях та вигаданих світах, поринаючи в читання різноманітних книг.

Більше того, Сесілії заборонялося навіть багато спілкуватися з рідною бабусею, котра жила в одному будинку з ними. Стара жінка багато років назад зазнала якоїсь значної травми хребта, через що втратила можливість рухатися самостійно і пересувалася лише завдяки інвалідному візочку. Зі слів бабусі Амаґи, Сесілія знала, що колись вона потрапила до рук нацистських солдатів, коли ті проходили через Рейвенхарт. Над бабусею сильно знущалися та били її, а врятувало від розправи жінку тільки визволення міста союзними військами. Після тих подій всі жертви концентраційних таборів отримали реабілітацію та змогу повернутися до власних родин. Додаткової інформації Сесілії не вдалося витягти зі своєї бабусі і ця старенька жінка завжди була оточена для маленької онучки ореолом містики й загадковості.

Сесілія й досі пригадувала її тьмяний образ на подвір'ї їхнього будинку. Стара сухорлява жінка з довгим білим волоссям, прихованим за хусткою, зморшкуватим личком, у чорній похмурій сукні та на металічному візочку зі скрипучими коліщатами. Виділялися лише очі бабусі Амаґи- сповнені енергії, мудрості, якоїсь пильності до деталей, а ще ці очі іноді лякали Сесілію проникливим поглядом та чимось звірячим в них. Хоча сама Амаґа завжди ставилася лагідно до онучки, часто посміхалася до неї, гладила шовкове волосся дівчинки та дивилася на неї з невимовною любов'ю, коли вона клала голівку на коліна бабусі або бавилася подолом її сукні. Часто, бабуся ніби хотіла щось розповісти маленькій Сесілії, але не наважувалася цього зробити.