Глава 15. Відродження спадщини

Почувши свист повітря та наляканий крик Корі, Фелісія діяла миттєво та без зайвих вагань. Сокира Дорсет опускалася дівчині прямо на обличчя і лише в останню мить Фелісії вдалося ухилитися від її удару. Лезо зброї вдарило по кам'яній підлозі й висікло з неї уламки та іскри, що розлетілися на різні боки. Налякана Фелісія притислася спиною до стіни та оглядала приміщення у пошуках зброї. Тим часом, Сесілія, важко дихаючи, знову підвела над головою сокиру. Жінка шалено зареготалася, її волосся стало дибки, а край спідниці майорів від кожного різкого руху. Кров на страшному обличчі із шрамами додавала жінці якоїсь звірячої хижої подоби. З-під пасм темного скуйовдженого волосся блищали зелені очі із розширеними зіницями та червоними судинами на білках. Рот Дорсет викривився у зневажливій посмішці й вона вигукнула:

-Спритно, мишка, спритно, але тобі нікуди тікати! Це тобі не допоможе вічність від мене ховатися. Ти не здатна захистити ні себе, ні хлопчика. Так чому ти борешся? Зізнайся сама собі, що в тебе не існує жодної цілі для боротьби. Ти слабка, маленька, жалюгідна, із такою ж підступною темною душею, котру маю і я. Ми з тобою схожі, Фелісія. Дуже схожі. І тобі від своєї долі не втекти. Я обрала тебе в якості наступної жертви. Ніщо не завадить мені відродити Карен!

Миттєво кинувшись вперед, Сесілія обрушила цілу серію ударів сокирою по Фелісії, але дівчина змогла кинутися вбік та проскочити попід ліктем високої жінки. Фелісії лише боляче подряпало щоку уламками цегли з понівеченої стіни, до якої вона перед тим притискалася. Розлючено закричавши, Сесілія зробила спробу вільною рукою схопити дівчину за комір, але вона прослизнула крізь пальці відьми. Відступивши до ліжка, Фелісія знову напруженим поглядом зустрілася із своєю суперницею та просичала крізь зуби:

-Ти помиляєшся, Дорсет. І завжди помилялася щодо мене. Я не така, як ти. Я не укладала договір із Дияволом. Я не вбивала всіх тих дітей і їхня кров не на моїх руках. Все, що сталося тоді - це все було саме твоєю виною! Але ти роками навіювала на мене страх й сумніви. Лише страх прокляття змушував мене мовчати. Проте, всьому приходить кінець. Я тебе не боюся, Дорсет. Покінчимо з цим тут і зараз. Я особисто тебе відправлю до Пекла, де тобі саме й місце.

Позаду Фелісію схопив за руку наляканий Корі, обличчя якого стало білішим за крейду. Хлопчик з ногами заліз на другий ярус ліжка й тремтів всім тілом. Звисаючи звідти, він міцно тримався за лікоть здивованої Фелісії та зазирав їй у очі. Одними губами Корі проказав:

-Ні, Фелісія, ні! Ти не повинна ризикувати задля мене життям. Це дім пані Дорсет. Це її володіння. Тут вона неймовірно сильна та має величезну владу над всіма нами. Тобі її не перемогти. Краще тікай й залиш мене позаду. Врятуватися може лише один із нас. І це буду не я, ти ж прекрасно все розумієш, чи не так? Давай, Фелісія! Біжи, покинь мене, благаю. Не змушуй страждати й дивитися на твою смерть.

-Що ти таке говориш, Корі?- сердитим голосом дорікнула хлопчику Фелісія, насупивши брови та вириваючи свою руку з його дотику- Я тебе нізащо не покину. Більше ні. Все своє життя я тікала від своїх страхів, занурювалася в безодню власних сумнівів, а почуття провини поглинало мене зсередини. Я більше так не можу. Якщо я помру тут, то нехай так і буде. Жити з таким тягарем на душі я, все-рівно, не зможу. І плювати я хотіла на те, чий це дім та чиї володіння. Влада Дорсет базується на страху. Якщо ми не будемо її боятися та об'єднаємо наші зусилля, то станемо набагато сильнішими за цю відьму. Вір мені, Корі!

Сесілія невблаганно продовжувала наступати. Вона спеціально йшла неквапливим кроком, стискаючи в руках пожежну сокиру. На її губах грала задоволена посмішка і вона тоненьким голосом проспівала:

-Твій маленький товариш правий, моя солоденька. Тобі мене не перемогти. Це мій дім, мої катакомби, моя спадщина і я знаю кожен закуток тут. Тільки дурепа може чинити мені спротив. Поглянь, яке ти маєш красиве, ніжне та тендітне тіло. Краще б вберегла його для ритуалу, а то я можу й щось зіпсувати на тобі. Давай, Фелісія. Тікай! Тікай, а я тебе наздожену, моя люба мишко! Обожнюю азарт полювання. Мене охоплює справжній екстаз, мій володар прагне нової крові та нових душ. А я із задоволенням приношу йому ці дари. Тікай, жалюгідна боягузка. Адже ти завжди тільки це й робила все своє життя, чи не так? Ти тікала від батьків, тікала від поліції, тікала від вчителів, від ровесників, від страхів та провини. Ти тікала, бо жалюгідність в твоїй крові. Ти зрадниця і ми обидві добре знаємо, що для тебе власне життя набагато важливіше за життя друга. Та і який він тобі друг, якщо ти так ніколи його і не знала по-справжньому?

Нависнувши над Фелісією, Сесілія одразу знову замахнулася сокирою та широко нею вдарила. Корі закричав не своїм голосом та сховав голову під ковдрою, але Фелісія не розгубилася. У мить, коли сокира Дорсет летіла їй назустріч, дівчина підхопила з підлоги старий іржавий ланцюг, котрий тягнувся від кайданів хлопчика до кільця, вбитого у підлогу, та накинула цю петлю на лезо сокири. Зброя із брязкотом розбила ланцюг, але це сповільнило її та змусило заплутатися у залишках ланцюга. Інерція удару змусила Сесілію втратити рівновагу та вийти трохи вперед. Це дало можливість для Фелісії контратакувати свою суперницю. Дівчина розкрутила в руках залишки важкого ланцюга й вдарила ним по обличчю ненависної суперниці. Пролунав тупий удар і жінка скрикнула від болю, коли залізні ланки роздерли їй шкіру на щоці, ледве не вибивши око. Гнівно зашипівши, Сесілія змогла звільнити сокиру із павутиння розбитого ланцюга та з новою силою атакувала Фелісію. Сокира рубала повітря, поки розлючена жінка з піною у рота та виряченими очима наступала на дівчину. Один раз їй вдалося дістати Фелісію і сокира відрубала значну частину волосся біля вуха дівчини й ледве не позбавила її його, пройшовши тільки на міліметр від нього.

Фелісія знову замахнулася своїм новим батогом, розкрутила його над головою, та накинула на наруків'я сокири. Зчепившись із Дорсет за володіння небезпечною зброєю, дівчина з усієї сили тягнула її на себе, в той час, як інша жінка з не меншим завзяттям намагалася звільнити сокиру, а іншою рукою з гострими нігтями мітила в очі Фелісії. Декілька разів ці костурбаті нігті залишали свої сліди на лобі та щоках дівчини. Рани після них нестерпно боліли й із них по шкірі котилися краплини гарячої крові. Проте, незважаючи на всі перешкоди та силу своєї суперниці, Фелісії вдалося вирвати з її рук сокиру та відкинути її далеко у куток кімнати. На жаль, сама дівчина не встигла заволодіти такою чудовою зброєю, інакше б не завагалася нею скористатися на голові пані Дорсет. Замість цього, Фелісія вирішила не втрачати своєї переваги над беззбройною суперницею і одним стрибком повалила її на землю. Дорсет гарчала, як тигриця, нестерпно дряпалася та намагалася звільнити власне тіло з-під ваги Фелісії. Тонкі бліді пальці Сесілії тягнулися павуками до шиї дівчини, бажаючи дістатися горла за будь-яку ціну. Але Фелісія власним кулаком та ціпком нанесла декілька нових ударів Дорсет, розбивши їй праву брову й перетворивши нижню частину обличчя у криваве місиво. Фелісії вдалося накинути ланцюг на шию Сесілії й вона стисла цей зашморг, із задоволенням спостерігаючи, як жінка під нею хрипить та борсається, вирячивши власні зелені очі.