Глава 4. Дім, що змінився, та рятівна втеча

До Фелісії поступово почали повертатися всі почуття. Спочатку, вона відчула важкість у всьому тілі. Її руки та ноги ніби задерев'яніли і налилися свинцем. Потім спалахнув сильний біль у кожній кісточці тіла. Цей біль яскравими фейерверками вибухав всередині мозку дівчинки, змушуючи її стогнати та тремтіти. Голова теж нещадно гуділа і йшла обертом. Повіки не бажали відкриватися, але, із великим зусиллям, Фелісія змусила себе розплющити очі. Спочатку все в неї перед очима паморочилося та крутилося, як на атракціоні. Від цього у дівчинки все всередині стислося і виникло сильне відчуття нудоти. На щастя, наморщивши лоба, Фелісія поборола і головний біль, і паморочення з нудотою.

Тепер в неї лише боліло тіло, затекли кінцівки, але розум та зір прояснилися повністю. Підвівши голову, Фелісія озирнулася по сторонам, намагаючись зрозуміти куди вона потрапила та що із нею сталося? Погляд дівчинки пройшовся по вогкій стелі, складеній із червоної старої цегли, безрадісних стінах такого ж кольору і кам'яній підлозі. Щоправда, хтось намагався зробити цю кімнату схожою на звичайнісіньку дитячу. На стіни були приклеєні дитячі малюнки із щасливою родиною, яка трималася за руки. В стінах були подоби вікон, через які було видно красивий квітучий сад, зелену траву, яскраве сонечко і звідти чувся спів пташок. На жаль, це був не реальний світ за міцним склом, а майстерна ілюзія, створена за допомогою прожектора і плівки, яка пускала по кругу один і той самий кадр ідилії.

Де ж це вона знаходиться? Як потрапила сюди? Фелісія майже нічого зараз не пам'ятала і намагалася посилено все пригадати. Перед нею точно була не її кімната, в цьому вона стовідсотково впевнена. Тут все приміщення скидалося більше на глибоке підземелля, чим на реальну кімнату, розташовану в жилому будинку. Фелісія спробувала сісти, але несподівано щось завадило їй це зробити і дівчинку притисло з новою силою до грубого незручного ліжка, на якому вона зараз знаходилася. Нова хвиля болю прокотилася тілом дівчинки і вона аж зашипіла від нього. Обережно підвівши голову знову, Фелісія придивилася до ліжка, на якому лежала. Це була двоповерхова конструкція, основу якої складала іржава залізна рама. Поверх лежав матрац, на якому й досі залишилися плями засохлої крові. Тіло дівчинки дбайливо вкривала блакитна ковдра, яка від вологості встигла потьмяніти, а її голова лежала на жовтій м'якій подушці. Повернувшись трохи набік, Фелісія побачила, що хтось поряд із нею дбайливо поклав іграшку у вигляді ляльки, зшитої із тканини. Маленькі чорні оченята фігурки блищали у напівтемряві підвального приміщення і про щось намагалися нагадати Фелісії. От тільки про що? А, точно, дівчинка хотіла гірко розсміятися від своєї здогадки. Вона ніколи не любила ляльок. Завжди ненавиділа їх, тому більше часу проводила на вулиці разом із хлопцями і не соромилася ганяти м'яча. Якась дивачка, так про неї шепотіли за спиною інші дівчата. Фелісія знала про їхні розмови, але їй було байдуже. Все своє життя вона намагалася власними вчинками привернути увагу своїх батьків. Її тато був офісним клерком і надто рідко з'являвся вдома, частіше вночі. Робота та заробіток займали весь його розум, тому він майже не спілкувався із дівчинкою. А мама теж багато працювала в хлібному кіоску, проте вдома все ж частіше бувала. Тільки радощів від цього у Фелісії зовсім не було.

З п'яти років їй запам'яталося бліде втомлене обличчя матері, яка квапилася швидше нагодувати доньку та зайнятися справами по дому. Фелісія бажала поділитися особистими враженнями від пережитого дня, своїх ігор та фантазій, але мати, здається, що зовсім не слухала доньку. Вона байдуже на все погоджувалася, відмахувалася рукою, а потім могла взяти і просто вийти до іншої кімнати. Саме тоді Фелісія зрозуміла, що її розповіді не цікаві рідним. Будь-хто на її місці просто замкнувся б в собі і більше нічого не розповідав. А вона й не розповідала, проте своїми діями почала кричати про власну присутність. Вже з п'яти років Фелісія почала робити значну шкоду в будинку, на подвір'ї або й у дитячому садочку, вчиняючи сварки і бійки з іншими дітлахами. За це Фелісія отримала клеймо розбійниці, яке й досі висить над її головою, а ще дізналася на власному досвіді якою страшною може бути її мати в гніві. Жінка не била дівчинку, але голосно кричала на неї, звинувачувала у всіх провинах, жалілася Богу, що він дав їй таку неслухняну дитину, а потім зачиняла у темній тісній комірці на весь день.

Через такі покарання Фелісія почала боятися тісних приміщень, але найбільше її жахала саме пітьма. В цій темряві оживали найгірші кошмари дівчинки. З неї поставали кровожерливі монстри, які клацали голодними зубами та тягнули до дівчинки свої пазуристі долоні. Лише ранок та завершення покарання рятували її із їхніх лап. Але вона не вчилася на своїх помилках і продовжувала бешкетувати, щоб хоч таку увагу отримувати від матері. Тому, із разу в раз, Фелісія потрапляла у те темне жерло комірки і переживала наново свої жахіття, які потім переслідували її кожної ночі уві сні.

Можливо, що вона й зараз вчинила щось таке лихе і мати знову кинула її до тісної комірки? Але чому кімната виглядає зовсім інакше, ніж вона пам'ятає? І звідки в ній ліжко, проекція природи, іграшкова лялька та вологі цегляні стіни? Фелісія глибоко замислилася над своїм становищем і, раптом, в її мозку спалахнули картини всього, що з нею сталося. Вона згадала все і від цього похолола одразу. Викрадення дітей, розмова матері з поліцейськими, прохання містера Адамса телефонувати в разі чогось підозрілого, дивна поведінка пані Дорсет та її власна нічна авантюра у небезпечний будинок жінки, жахіття, свідком яких вона стала, та власне ув'язнення у цьому пеклі, влаштованому самою Дорсет. Фелісія все зрозуміла. Вона остаточно догралася. На цей раз ніхто не витягне її із проблем, а покарання ніколи не закінчиться поверненням до денного світла. Ні, тепер на неї чекає доля одинадцяти зниклих дітей, які потрапляли до рук цієї дивної божевільної жінки, обличчя якої вкривали потворні шрами. Фелісія так і не зрозуміла для чого Дорсет викрадала дітей і чому в неї у підвалі облаштовані цілі катакомби із святилищем Люциферу. Люцифер... Фелісія пригадала образ моторошного людиноподібного козла із червоними очима, шкіряними крилами кажана за спиною та у чорній довгій мантії. Чи був він реальним, коли незримо супроводжував Фелісію по будинку пані Дорсет? І якщо так, то навіщо Диявол завів дівчинку у пастку? Хоча, що тут дивуватися? На то він і Люцифер Спокусник, щоб спокушати людей та вводити їх в оману. Можливо, що саме так Диявол обирав собі нові жертви, а Дорсет йому вірно служила. Якщо служила, то чому жінка плакала і боялася свого володаря? Фелісія пригадала дивну поведінку жінки і від цього їй трішки шкода стало Дорсет, яка поринула у власні моторошні марення наяву.