Глава 1. Загадковий крик з-за дверей

Біла завіса туману зробилася такою непроглядною, що скрізь, куди не кинь оком, можна було побачити тільки молочну плівку. Цей туман повільно стелився над землею, поглинав контури людських будівель та високих дерев, робив тьмяним оранжеве слабке сяйво ліхтарів. Ніби цього було замало, так ще з сизого непривітного неба на землю падали краплі холодного дощу. Спочатку вони були дрібними, але далі робилися все більш відчутними, аж поки правдива злива не пролилася на вулички містечка Рейвенхарт. Ніхто з місцевих жителів не дивувався такій погоді, бо місто вже прославилося вічними туманами та вогкою атмосферою. А ще тут часто селилися у старих покинутих домах цілі зграї воронів, які почувалися тут ніби вдома. Рідкий мандрівник, проїжджаючи через Рейвенхарт, завжди хрестився лише зачувши противні воронячі голоси, а ще старався не затримуватися довше у цьому проклятому місті. Саме від цих воронів місто колись давно, ще у вісімнадцятому сторіччі прозвали Рейвенхартом, тобто Воронячим Серцем.

Довкола міста, завдяки людським пліткам, збиралися різноманітні моторошні легенди. Ходила одна розповсюджена історія, що це поселення заснували відьми, які поклонялися самому Люциферу. Від нього вони черпали свої темні могутні сили, йому вірно служили та в честь свого володаря збудували справжнісіньке святилище у центрі міста, де справляли криваві жертвопринесення та ритуали. Говорять, що в цьому святилищі було темно та моторошно, а вздовж стін сяяли багряним відтінком маленькі жовті свічки, світла яких не вистачало для того, щоб освітлювати цей диявольський храм. Їхні язички полум'я кидали на стіни додаткові тіні, які ніби жили власним життям та танцювали на стінах, простягаючи догори свої тонкі чорні пальці. А біля вівтаря височіла грандіозна статуя самого Люцифера у іпостасі козла із людським тілом, крилами кажана за спиною та у чорній мантії, що прикривала голий торс та ноги з копитами. Весь цей храм відьми побудували у місці, де за легендою сходилися магічні сили всього Всесвіту. Це місце вони відмітили пентаграмою, яка й збирала в своєму центрі темну зловісну енергію.

Шабаш відьм тривав би довго, аж поки про них не дізналися святі воїни Христові. Ці гідні люди оголосили війну всьому нечистому, включаючи залишки язичництва та дияволопоклоніння. У стародавньому місті відбулася грандіозна битва поміж інквізицією та відьмами, яку програли останні. Прямо на місці відбувся суд над відьмами, де їх прив'язали у храмі Люцифера до дерев'яних стовпів, облили маслом та підпалили. Святі воїни інквізиції зрівняли все місто із землею та попелом, щоб очистити його від скверни. Але легенда містить моторошну деталь. Говорять, що лідерка місцевого ковену відьм на ім'я Амідала прокляла цю землю та плюнула власною кров'ю на вівтар Люцифера, говорячи, що їхній володар обов'язково повернеться на цю землю та помститься за смерть своїх відданих дочок найжорстокішим чином. Він зганьбить тіла й розум кожного, хто буде жити тут на згарищі міста відьм, а ще збере велику плату з жителів кров'ю та душами їхніх дітей. І це прокляття буде діяти доти, аж поки не знайдеться людина, яка зможе подолати власні страхи та спокуси і гідно протиставити себе силі Люцифера. Лише в цьому випадку буде вважатися, що за вбитих відьом жителі виплатили повну гірку ціну.

Ніхто зараз й не знає, чи правдива ця легенда, чи просто міф для того, щоб хоч якось привабити туристів у це непривітне похмуре провінційне містечко. Жодних доказів існування відьом немає, адже старе місто давно згоріло та його сліди знищили дощі, а сам храм та статуя Люцифера теж зазнали масштабної пожежі і були розбиті на шматки. На місці старого міста збудували нове, яке й отримало свою нинішню назву, а замість храму Люцифера до неба піднялися золоті вежі з хрестами божої церкви, де священики  заспівали свої пречистії літургії. Про моторошне прокляття всі забули, хоча здавалося, що сама атмосфера темної сили й досі нависала над цим містечком, що й призвело до постійних туманів та злив у ньому.

Нинішня злива застала у власному будинку й Фелісію Бріджес. Ця дванадцятирічна дівчинка зараз щиро раділа, що заняття у школі від завтрашнього дня будуть перервані. Все це було пов'язано із загадковими зникненнями дітей по всьому місту, тому школа не хотіла ризикувати та нести відповідальність за якихось учнів, що могли потрапити в халепу йдучи на заняття чи повертаючись додому. Проте, домашні завдання ніхто не відміняв. Через це Фелісія зараз сиділа у своїй тісній кімнатці за письмовим столом і декілька годин вже ламала голову над завданням з фізики. Відповідь на складні рівняння ніяк не приходила їй до голови і дівчинка відчувала, що її мозок у цю мить схожий на лимон, який вичавили вщент. Фелісія відкинула в сторону ручку та втомлено провела рукою по довгому волоссю коричневого кольору. Дівчинка була невисокого зросту, худорлявої статури та завжди полюбляла одягатися у різноманітні теплі светри та джинси, які здавалося, ніби сиділи на ній мішком. Смішний кирпатий носик кумедно підіймався догори, а рожеві маленькі губки схильні були часто посміхатися. У карих глибоких оченятах, оточених довгими віями, завжди плигали якісь підступні бісики. Насправді, Фелісія не була такою вже тихенькою та старанною ученицею, як це могло здаватися. Більшою частиною вона бешкетувала нарівні з хлопцями, а то часто й крутіше за них всіх разом взятих. Для вчителів та батьків Фелісія стала справжнім прокляттям. Вона могла влізти в бійку, проникнути на якусь заборонену територію, розмалювати чийсь будинок фарбою, дратувала собак та котів і все це, без жодних наслідків для себе. Так, вдома їй потім прилітало від батьків, але Фелісія звикла вирішувати конфлікти тим, що просто замикалася всередині себе та терпіла доти, аж поки всі не забудуть за що її сварили. Мати часто просто махала у розпачі рукою та йшла займатися справами, в той час, як батько намагався пояснити дочці неприйнятність її вчинків. Дуже часто мати в якості покарання зачиняла Фелісію у темній та тісній комірці. Там дівчинка переживала самі жахливі миті свого життя. Їй здавалося, що в тінях на неї чекають кровожерливі монстри, а стіни весь час стискаються, намагаючись її розчавити. Але все це мало свій вплив лише на якісь два дні, щоб потім Фелісія знову потрапила в нову халепу та заробила додаткових синців собі на руках та ногах.