Розділ 88

Батько виглядав трохи розгубленим, але щирим. Наче страшне прокляття остаточно зникло, а темні чари розсіялися. Їхня родина повернулася, всі знову разом.

- Любі мої донечки! - скрикнула мати, миттєво кидаючись обіймати дочок, як тільки їх побачила у дверях кімнати.

- Галино! Олю! - голосно вигукнув батько, аж схопився з місця та кинувся до них.

За мить уся родина вже стояла і міцних обіймах. Сестри більше не могли стримувати сліз, уперше за довгий час це були сльози справжнього щастя.

- Де ви були сьогодні зранку? - схвильовано запитувала мати, притискаючи всіх до себе. - Я з самого ранку вдома не могла знайти ні вас, ні батька! Як же я переживала і налякалася! Так страшно, коли прокидаєшся вранці, а дім пустий і всюди тиша.

Галя з Олею швидко перезирнулися, але вважали, що правду їм зараз знати було зарано.

- Ми... зранку зайшли трохи далі в посадку, - невпевнено почала Галя. - А потім із цікавості пішли глибше в ліс... і заблукали.

- Але ми знайшли шлях назад! - жартома підхопила Оля. - Ледве — ледве, але повернулися. Сподіваюся, на сніданок ми ще встигли?

Мама полегшено засміялася крізь сльози щастя.

- Звісно! Сідайте всі за стіл. Чомусь мені здається, ніби я вас цілу вічність не бачила...

Невдовзі вся родина вже сиділа за великим столом за смачним сніданком. Їх огорнуло тепло дому, затишок і така довгоочікувана сімейна гармонія. Мурзик дружелюбно нявкнув і вмостився з ними поруч.

Виявилось найбільш дивним був ранок не лише для сестер. Батько, досі розгублений, похитав головою.

- Сьогодні ранок у мене, скажу чесно, був дуже дивний, - почав він. - Прокидаюся... а я не вдома. У чужій хаті і навіть лежу у чужому ліжку.

Усі насторожено завмерли.

- Повертаю голову... а поруч лежить якась дуже стара бабця років дев’яноста, - продовжив він, театрально округливши очі. - І крекче так, ніби зараз помре!

За столом запала коротка тиша, а потім усі вибухнули сміхом.

- Я досі не розумію, як туди потрапив! - розводив руками батько. - Злякався так, що схопив речі й біг додому швидше за вітер! Мабуть, напередодні забагато випив...

Мати лише хитала головою, сміючись.

- Тепер моя черга розповісти про свій дивний ранок. Я сьогодні вранці теж була шокована!

Усі здивовано подивилися на неї.

- Прокидаюся... підхожу до дзеркала... і мало не зомліла! У мене волосся коротке, пофарбоване бозна - як у білявку... навколо по кімнаті розкидані якісь дивні сукні, короткі спідниці, взуття поруч лежить... на височенних підборах. Це ж не я!

Оля ледь не вдавилася від сміху, Галя теж ледве стримувалася.

- Моє нормальне вбрання було запхане десь далеко у шафу! Треба терміново пофарбуватися у свій рідний колір волосся та відростити довжину ту, що завжди була. Я хочу знову бути схожою на себе. Мені соромно такою підстриженою білявкою вийти на вулицю до людей, - продовжувала мати. - Я досі не розумію, хто так пожартував!

Уся родина дружно розсміялася ще голосніше.

Батьки щиро вірили, що це якась безглузда випадковість. Лише Галя й Оля мовчки перезирнулися, тому що вони знали правду. Сестри впевнилися, що темрява справді відступила і щиро раділи цьому.

- Шкода лише, що Мотрю не повернути, - сумно промовила мати.

Усі мовчки згадали мудру жінку й разом засумували.

І хоча деякі спогади ще довго житимуть у їхніх серцях, найголовніше сталося: їхній дім знову був наповнений любов’ю, сімейною гармонією, теплом і світлом.