Розділ 87

Вони важко впали на холодну кам’яну підлогу склепу. Дзеркальний світ навколо ще довго крутився перед очима. Їх так сильно крутило у магічній воронці часу, що ще кілька хвилин сестри просто лежали, намагаючись оговтатися. 

Галя важко вдихнула задушливе повітря склепу й повільно розплющила очі, Перед нею все ще кружляли розбиті та потріскані дзеркала, у кожному з яких на мить виникали дивні образи невідомих людей і фантастичних створінь.

Вона повільно сіла на холодну кам'яну підлогу, піднесла руку до скронь, намагаючись остаточно прийти до тями. Голова паморочилася після шаленого польоту крізь час між світами, а перед очима все ще миготіли уривки нещодавніх подій. Перше, що вона побачила відкривши очі — Олю. Її серце швидко калатало від щастя та радості, що вона жива і поряд. Вона кілька хвилин просто радісно дивилася на сестру ніби боялася, що та зникне або виявиться лише видінням. На її обличчі з`явилася тепла та щаслива усмішка, а в очах бриніли сльози.

Галя все ще не могла повірити, що вона разом з сестрою пройшли крізь невідомий світ - через замки, магію, підземелля, кривавий місяць, зустріли вовкулак, русалок, вампірів та привидів. Пережили те, про що раніше навіть не могли б про таке навіть уявити або подумати. І тепер, після всього пережитого, вони знову разому тут: у своєму світі, у своєму рідному домі.

Галя поспіхом озирнулася навколо, впізнала старий родинний склеп звідки у них починалася небезпечна та моторошна подорож у невідомість. Вона побачила старі кам`яні домовини, пил на підлозі. Поруч була відкрита кам'яна домовина з дивною книгою, де було різблення для браслета, яку вони залишили тут перед дивною подорожжю. На іншій кам'яній домовині все ще лежав плащ, що робив свого власника невидимим. Вона ще раз озирнулася навколо... усе було на своїх місцях... Тепер вона остаточно впевнилася, що це справді їхній рідний дім.

На мить Галя все ще не могла повірити, що це правда. Вона поклала руку на серце й зробила глибокий вдих закривши замріяно очі від нестерпного очікування, коли нарешті сестри зустрінуться зі своїми батьками. Від хвилювання й радості серце билося так сильно, що здавалося, ось - ось вистрибне з грудей. Її погляд миттєво метнувся до місця, звідки вони щойно вирвалися, але портал вже зник.

Срібна жива гладь, що ще мить тому бурхливо хвилювалася, наче магічне дзеркало, безслідно щезла. На її місці знову стояла лише глуха, холодна, кам’яна стіна, ніби нічого й не було.

Ніби моторошний світ чаклуна, замок, кривавий місяць, темрява і смертельні обряди залишилися лише страшним сном десь далеко позаду, за цією кам’яною стіною. Але тремтіння в тілі, виснаження і міцно стиснута рука сестри свідчили про інше - усе було справжнім.

- Олю, - видихнула вона, не стримуючи сліз радості. - Я не вірю... Ми нарешті вдома!

В її голосі змішалися: полегшення, невіра, втома і безмежне щастя. Оля ледве підвелася з полу, не стримуючи неймовірні емоції щастя.

- Галиночко... Ми нарешті повернулися. Ми справді повернулися в наш рідний дім! - радісно вигукнула вона. - Ходімо швидше до мами та пошукаємо нашого батька! Я так хочу вірити, що вдома все добре! - зраділа Оля.

У склепі було душно, важко, повітря майже не вистачало. Потрібно було негайно вибиратися.

Галя підійшла до стародавньої кам’яної стіни й піднесла палець із перснем та магічним тавром до вирізьбленого символу. Камінь із персня підійшов до різьби і тавро спалахнуло яскравим жовтим світлом, стіна здригнулася та відбувся поштовх важкої кам’яної стіни у бік. З глухим стогоном кам’яні двері повільно зрушили з місця, відкриваючи шлях нагору. Сестри поспішно піднялися старими кам’яними сходами.

Назустріч їм засяяло тепле лагідне сонце, приємні золоті промені торкнулися їхніх щасливих усміхнених облич. Сестри нарешті побачили свій рідний дім, за яким неймовірно сумували. Вони відчули дотик справжнього ранкового світла й неймовірну радість. 

Після темряви замку чаклуна, кривавого місяця, вовкулак, підземель це здавалося дивом. Цей день, як їм здавалося був найщасливіший в їхньому житті, день - коли вони повернулися в свій рідний дім. Дівчата мало не розплакалися від щастя. Нарешті вони були вдома і почувалися в безпеці.

Сестри стрімко забігли до будинку. Першим їх зустрів улюблений кіт Мурзик. Він голосно нявкнув, радісно потерся об ноги й почав кружляти навколо, ніби відчував, що його господині повернулися після чогось справді страшного.

- Мурзику! - засміялася крізь сльози Оля, підхоплюючи кота на руки і ніжно гладячи.

Та справжнє диво чекало їх попереду... У кімнаті, спокійно й мирно, сиділи разом мати й батько так, як колись, до всіх жахливих подій. Вони виглядали майже так само, як у найщасливіших спогадах сестер.

Мамині очі знову світилися ніжністю, теплом і безмежною любов’ю. Її добрий погляд був саме тим, за чим сестри так болісно сумували.