Розділ 86

Портал усе ще залишався відкритим. Його срібляста гладь пішла хвилями, наче живе дзеркало, що дихало, рухалося і з нетерпінням чекало їхнього повернення додому.

Галя й Оля подивилися одна на одну, у їхніх очах змішалися: втома, страх, полегшення і величезна надія на швидке повернення додому до родини.

- Галю, нарешті цей довгоочікуваний день настав. Стрибаймо у цю срібну гладь разом... і ми нарешті будемо вдома, побачимо батьків! - раділа Оля.

Сестри міцно взялися за руки. Вони так поспішали, ще мить — і вони б уже пірнули у портал.

Та раптом... позаду почувся знайомий звук. Тихе, ледь чутне, але таке впізнаване шкрябання.

Сестри завмерли й перезирнулися, водночас усміхнулися одна одній. Вони впізнали по звуку домового. Вірний дух дому прощався з ними по — своєму. Дівчата ніжно пошкрябали по кам’яній стіні йому у відповідь.

- Прощавай, - ледь чутно прошепотіли сестри і шерех стих.

Наче дім востаннє відпустив їх. Галя вже хотіла ступити вперед у сріблястий портал, чия дзеркальна поверхня неспокійно розгойдувалася бурхливими хвилями, ніби вже давно їх зачекалася й манила поверненням додому.

Раптом Галя завмерла, наче невидима сила зупинила її в останню мить. Її серце тривожно стискалося, в очах майнула раптова думка. Вона швидко простягнула руку вперед, стримуючи Олю.

- Почекай! - схвильовано прошепотіла вона, її голос став напруженим. - Ми ледь не забули найважливіше. Щоб повернутися саме додому... у свій час, потрібно прочитати закляття, що нам залишила Мотря.

Оля зблідла, усвідомивши, наскільки близько вони були до небезпечної помилки.

Галя швидко дістала з - за пазухи старий, пожовклий, потертий часом згорток. Папір виглядав крихким, мов сама давнина зберігала його силу.

Обережно, майже затамувавши подих, вона розгорнула його. На старовинному папері виднілися розмиті чорнильні рядки. Літери подекуди стерлися, час майже знищив слова. Розібрати написане було доволі дуже складно.

Галя провела долонею над сувоєм і впевнено промовила:

- Проявися.

Сторінка спалахнула м’яким золотим світлом, стародавні символи ніби ожили. Букви стали чіткими, майже палаючими, наче закляття само дозволило їм прочитати себе.

Сестри схилилися над сувоєм уважно його вивчаючи.

- Тут написано, - промовила Галя, уважно вдивляючись у написаний текст. - Якщо повертається більше однієї людини... закляття потрібно читати одночасно разом.

Вони кілька разів повторили магічні слова, щоб не припуститися помилки. Їхні голоси тремтіли, але ставали дедалі впевненішими. Нарешті сестри одна одній усміхнулися.

- Вертаємось додому, - тихо, але впевнено сказала Галя.

Міцно тримаючись за руки, вони разом промовили стародавнє закляття. Магія навколо них спалахнула і сестри одночасно пірнули в дзеркальну невідомість.

Світ навколо розсипався, їх поглинув шалений вир часу. Вони стрімко неслися крізь простір, де навколо кружляли уламки побитих дзеркал, відображення минулого, тіні, магічні спалахи й розірвані часові лінії.

Вихор набирав шалену швидкість. Швидше... ще швидше. Потік дзеркал став несамовитим. Перед очима все миготіло з такою швидкістю, що розгледіти бодай щось ставало неможливо.

Лише їхні руки, що були міцно зчеплені, саме цей теплий дотик не дозволяв їм загубити одна одну в хаосі часу. Скажений вихор та вир крутив їх дедалі сильніше і сильніше, аж поки... раптовий ривок... шалене падіння...

Їх різко викинуло на холодну кам’яну підлогу домашнього склепу. Саме той, з якого почалася їхня небезпечна, моторошна й доленосна подорож.