Розділ 82

Всюди, де вони торкалися темряви, розливалося приємне блакитне світло. Замок почав очищуватися, темна магія в ньому слабшала. Світло повільно дісталося до Володимира і торкнулося його.

Чаклун закричав:

- Що це? Ні! Зупини це, Галю! Русалки співайте!

Його голос вже не звучав владно. У ньому був справжній панічний страх. Русалки мовчали, остання пісня так і не пролунала.

Темна сила, яку він викликав, продовжувала шалено кружляти навколо його руки. Він зрозумів жахливу істину: якщо ритуал не завершиться... Темрява, яку він пробудив... поглине його самого.

Вовкулаки почали відступати, виючи від болю. Блакитне світло повільно сунулося до них і обпалювало їх своїм чистим блискучим сяйвом.

Володимир завмер, його очі розширилися від обурення і здивування. Вперше... він усвідомив свою поразку.

- Ні! - несамовито верещав він, але було вже пізно. Цього разу... Світло перемагало у магічній битві.

Оля раптово прокинулася й різко розплющила очі. Її погляд був розгубленим, наляканим. Вона дивилася навколо широкими від здивування очима, не розуміючи, що навкруги відбувається: чаклун щось несамовито кричить, вовкулаки моторошно гучно ричать, кришталевий чан переливається всіма кольорами райдуги.

- Галю... де ми? - тремтячим голосом прошепотіла вона озираючись.

Галя міцно стиснула її руку і заспокоїла:

- Я тут... Не бійся...

Раптом повітря розірвав розлючений крик Володимира:

- Що ти накоїла?!!!

У його голосі палали: лють, розпач і вперше за довгі роки страх за своє майбутнє.

Темна магія, яку він викликав, вирвалася з — під його контролю. Чорно - срібне сяйво, що кружляло димкою навкого його руки різко зірвалося, швидко закружляло в повітрі густою димкою і стрімко шмигнуло в темну скриньку з чорними перлинами. Скринька шаленно затремтіла, та раптово наглухо запечаталася зсередини.

Володимир кинувся до неї, намагався відкрити її знову і знову, але марно.

- Ні! Ні!!! - несамовито кричав він.

У розпачі він заревів і щосили жбурнув скриньку з вершини тераси замку. Вона полетіла далеко за стіни й за озеро у глибину темного лісу. І зникла невідомо де, разом із частиною його сили.

Раптом над терасою здійнявся проникливий свист. З’явився батько. Його примарна постать спалахнула новою силою і ніби у відповідь на його поклик небо потемніло від сотень кажанів на чолі з Тамарою.

Величезна зграя ринула просто на чаклуна й вовкулак. Пролунали крики... гарчання... писк. Хаос вибухнув навколо. Вовкулаки, захищаючись, кинулися тікати в глибину замку до підземель. Володимир — вперше тікав.

Галя, огорнута світлою магічною захисною оболонкою, відчула новий прилив сил. Її магія відновилася. Вона вистрибнула з кришталевого чану й побігла вслід за чаклуном. Вона знала: у нього залишився останній артефакт — магічний зелений камінь з її намиста. Чаклун швидко мчав крізь вітальню. На ходу з нього злетіла велика чорна шкура вовкулаки, впавши на підлогу темною плямою.

Він вибіг на двір до озера. На світанковому небі вже з’явилися перші проблиски ранку. Його рука стиснула магічний зелений камінь, але камінь був вже не зелений. Після невдалого ритуалу камінь почорнів, став ніби майже мертвим.

- Не дала мені завершити! - хрипко засміявся Володимир, у його голосі звучали біль і лють одночасно. - Ну чому, Галю?!

Його очі були сповнені дивного відчаю.

- Ми могли б знову зустрітися... Я б чекав тебе.... але тепер....

Він подивився на чорний камінь в руці.

- Тепер я й сам не знаю, що буде з нами...

І з розпачливим криком жбурнув камінь просто в озеро.

- Не мені — то нікому! - відчайдушно крикнув він.

Камінь зник десь у темній зеленій воді. Русалки одразу пірнули його шукати на дні, але так і не змогли знайти.