Розділ 6

Аліна сиділа на лавці у своєму саду, накрутивши пасмо свого волосся на палець. Сонце вже майже сіло, залишаючи небо в рожево-помаранчевих відтінках. Її нерви були на межі. Макс і Ніка мали прийти ще пів години тому, але їх усе ще не було. Вона перевіряла телефон кожні п'ять хвилин, проте ніяких повідомлень чи дзвінків не було. Нарешті, за кілька хвилин вона побачила дві знайомі постаті, які швидко наближалися до неї. Макс виглядав трохи втомленим, а Ніка тримала в руках пляшку води.

Ну нарешті, — промовила Аліна, піднімаючись на ноги. — Я вже думала, що з вами щось трапилось. — Максе ти живеш біля мене ти сусід, а ти Ніко ти живеш через хату, як можна було так довго збиратися до мене?         

— Ніка попросила, щоб я за нею зайшов, тому що вона думає, що хтось ніби стежить за нею...                           

— Так це правда! Після тої ночі таке відчуття, що досі, якийсь хлопець на мотоциклі за мною стежить.               

— Гаразд ми з цим пізніше розберемося. — промовила Аліна.— мене більше цікавить, як ти вибрався з того лісу, і де записи з дрону. Тож, я сьогодні була в лісі тому була без зв'язку. І зустріла хлопця...— Вона пару секунд промовчала, як зліпити слова до купи. І продовжила.— Я його ім'я не знаю, а ось він моє знає. Але проблема не в цьому, він думає, що записи з дрону у мене. Максе розкажи мені в деталях, що трапилося цієї ночі.. 

— Та нічого особливого, ми просто натрапили на серйозних бандитів, які безжально вбивають людей, які стають їм на заваді ... — саркастичним тоном розповів Макс. — Це була помилка, що ми взяли дрона і полізли не своє діло.— А голос його став серйознішим.                                                                              В ту ніч, я не встиг втекти, я довго ховав того дрона. Коли ти своїми пітардами відганяла собак дякую тобі Аліно! Це була крута ідея, бо вони напали на мене і мені прийшлося лізти на дерево. До речі там не тільки собаки, а щей вовки дресировані. Я хотів їх задобрити тому кидав свої запаси бутербродів. Я познайомився з двома хлопцями. Один дуже серйозний він під'їхав до тих собак, які стежили за мною з низу. Через 10 хвилин. Він був ладний лізти по мене, щоб тільки забрати ті записи, тож, я кращого не придумав, та сказав, що записи у Аліни . Інший хлопець пізніше прийшов він був без мотоцикла. До речі Аліна круто... тим лаком для волосся ти скористалася . Я тобі кажу він ледве прийшов, і був і повному шоці, що записи у тебе, і картав себе, що не перевірив тебе. Вони мене, ще довго допитували і погрожували . Одного звати Арес    ( дивне ім'я) а іншого Влад. Вони друзі, але настільки різні.

 — Арес кажеш .... — подумала Аліна.— що ж якщо вони так хочуть, щоб ми зупинилися ми трішки заляжемо на дно. І вийдемо до них з новим планом.

 — Але ...як нам потрібно буде дізнатися про їхні подальші дії. Щоб вийти до них з новим планом. — Запитала Ніка. 

— В мене, як завжди є запасний план, а також мотоцикл їхній у моєму сараї. Але його потрібно перевезти у заброшку імено у підвал поки не пізно. Якщо знайдуть мотоцикл мої батьки дізнаються, що я роблю. То я буду потім під домашнім арештом.

                                          ***

Ніч була тиха, лише зрідка вітер шелестів травою. Аліна, Макс і Ніка стояли біля воріт її двору, оглядаючи мотоцикл, який тихо ревів, ніби протестуючи проти переміщення.

— Гаразд, план простий, — сказала Аліна, поправляючи капюшон на голові. — Ми беремо мотоцикл і ведемо його через поле до дитячого садка. Там є підвал, і ніхто не здогадається його шукати.

— Якби це було так просто, — зітхнув Макс. — Ти впевнена, що ніхто нас не побачить?

— Упевнена, якщо ти не почнеш світити ліхтариком на кожному кроці, — надоїдлево відповіла Аліна. — Ха-ха, дуже смішно, — пробурчав він і взявся за кермo.

Ніка кинула останній погляд на порожню вулицю.

— Ну, якщо ви вже закінчили сперечатися, то, може, рушимо?

— Тихіше, — прошепотіла Аліна. — Менше шуму.

Вони почали рухатися вузькою стежкою, яка вела до поля. Макс штовхав мотоцикл, намагаючись не зачепити каміння чи сухі гілки, які могли видати звук. Ніка йшла попереду, уважно роздивляючись дорогу, а Аліна замикала процесію, постійно озираючись назад.

— Звідки ти взагалі взяла цей мотоцикл? — запитала Ніка, обертаючись.         

— Вони ... ну це безглузда історія. Ви зараз будете сміятися і наробите таким чином шуму!!!— Відповіла Аліна 

— Мені здається, або ми крадемо речовий доказ, — пробурмотів Макс, стискаючи кермо.

— Не крадемо, а ховаємо, — поправила його Аліна. — І краще вже мовчи, бо я починаю нервувати.

Поле простягнулося перед ними, вкрите зачарованою росою, яка блищала в світлі місяця. Під ногами було трохи слизько, але вони продовжували йти, обережно долаючи кожен метр.                              

— Це найгірша ідея, яка в мене була, — зітхнула Ніка, пригинаючись, коли почула далекий звук мотора. — Ви чуєте?

— Тихо! — шипнула Аліна, різко зупинившись. Вони всі завмерли, прислухаючись. Але звук зник так само раптово, як і з’явився.

— Напевно, здалося, — сказав Макс, але голос його тремтів.

Вони продовжили рухатися вперед. За кілька хвилин попереду почала вимальовуватися темна тінь закинутого дитячого садка. Це місце було покинуте багато років тому, і зараз виглядало ще моторошніше під місячним світлом.                             

— Ви точно впевнені, що тут немає безхатьків ? — пошепки запитала Ніка.

— Точно, — відповіла Аліна, дістаючи ключі. — Я тут була кілька разів. Підвал зачинений, я маю ключ.

Звичайно, маєш, — пробурмотів Макс. — У тебе і танк, напевно, є.

— Ще слово — і я залишу тебе тут з мотоциклом, — холодно відповіла Аліна.

Вони обережно підійшли  до  будівлі. Ця будівля  напівзруйнована, вікна вибиті, а на стінах місцями залишилася облуплена фарба. В тиші навіть найменший звук здавався гучним.

— Ось тут, — Аліна підвела їх до невеликого металевого люка збоку будівлі. Вона витягла ключ і швидко відкрила замок.