Розділ 4

Аліна сиділа на краю свого ліжка, нервово постукуючи пальцями по краю мобільного телефону. Годинник показував шосту година ранку, а повідомлення від Макса так і не було. Вона вирішила не чекати більше. Взувшись у кросівки і накинувши легку куртку, Аліна вибігла з будинку. — Так це тільки просто пробіжка, я нікого не шукаю, а просто вирішила побігати біля лісу. Як завжди роблю це на вихідних. Обійшовши ту ділянку, на якій вони були, Аліна нікого не знайшла, але підійшовши блище вона побачила розбитий шолом. Вона підбігла, ще дальше і побачила обірваний клаптик куртки, мотузку і хліб.                                                      

— О боже мій! Що тут коїлося.        

— Я думаю, що нічого тут не було. — Твій друг міцний горішок тримався на тому дереві міцно. Вийшовши за дерева — Промовив той хлопець. Це було смішно     

— Знову ти ! Ти мене вже бісиш. Гаразд ! Я теж посміюся коли твої друзі будуть на дереві боятися собак, які на них гавкають. Щож скажу одне " Сміється той хто сміється останній" —Холодним тоном промовила Аліна.                                                                       — Гостра на язик і смілива, — продовжив він, крокуючи ближче. — Але скажи чесно, чого ти тут насправді шукаєш?     

— Це тебе не стосується, — відповіла вона, відходячи на крок назад.

— Ні, стосується, — хлопець зупинився прямо перед нею. — Бо тепер ти втягнулася в те, що тебе перевищує. І твій друг, — він кивнув у бік клаптика куртки, — можливо, вже в біді.

— І ти це знаєш? — Аліна прищурилася, намагаючись зрозуміти, грає він із нею чи каже правду.

— Я знаю, — серйозно відповів той хлопець. — Бо мої «друзі» не люблять, коли хтось лізе в їхні справи. Тож якщо ти не хочеш зустріти моїх друзів в себе в дома, тобі потрібно віддати мені, записи відео з того дрона.   —Аліна скривилася, дивлячись на хлопця. Його голос звучав впевнено, але очі видавали якусь приховану тривогу, ніби він сам не до кінця вірив у свої слова.  

— Записи з дрона? — перепитала вона, намагаючись не видавати хвилювання. — А з чого ти вирішив, що вони в мене? — тож виходить він блефує і не бачив Макса, якщо питає за записи у мене...

— Дівчино, не недооцінюй мене, — хлопець посміхнувся, але ця посмішка більше нагадувала попередження. — Я знаю, що ваш друг Макс мав дрон, і він записував щось, що не варто було. Тож або ти віддаєш мені запис зараз, або...                                              — Або що? — Аліна склала руки на грудях, вдаючи байдужість.                                                                                   —Твої друзі прийдуть до мене додому? Мої батьки швидше викличуть поліцію, ніж дозволять їм хоч переступити поріг. До речі мої батьки самі працювали в поліції.       

— Поліція? — хлопець пирхнув, як ніби почув найбільший жарт у своєму житті. — Твоя поліція тут нічого не варта. Вони працюють на тих самих людей, що й мої друзі.

Аліна відчула, як по спині пробіг холодок. Його слова звучали занадто впевнено, щоб бути просто погрозами. — Тож Аліно залиш свої погрози при собі і поверни мій мотоцикл.— Він сів на свій мотоцикл і поїхав.        

— Стоп звідки ти знаєш моє ім'я ? — бля соціальні мережі, я акаунт забула поставити на приватний, от халепа.

                                            ***

Вийшовши з лісу мені  почали приходити повідомлення від друзів, а також пропущені дзвінки. Я переглянула ще кілька повідомлень від Макса. Що він давно в дома, і відсипається після тяжкої ночі.     

"Що ж, виглядає так, ніби ми всі вийшли сухими з води... поки що," подумала вона, йдучи до свого дому. Однак слова хлопця з мотоциклу ніяк не виходили з голови.

Записи з дрона. Поліція працює на тих самих людей.

Я знала, що це ще не кінець. Те, що почалося як проста розвідка, тепер стало небезпечною грою, і вони всі були втягнуті.