7.1

Тільки мені чомусь так не здається.

Але доводиться висидіти цей показ остаточно.

- Я на хвилинку.

Філ залишає мене у нижньому залі. Після того, як усе закінчилося, ми спустилися випити кави та поласувати справжніми французькими круасанами.

- Звичайно, - киваю, піднімаючи до губ нову чашку.

Вже пізній час. Філ виглядає нічим не гірше, ніж із самого ранку. А для мене сьогодні був надто насичений день. Так що зайва чашка кави точно не завадить!

– Це мій чоловік.

Лунає над вухом неприємний голос, як тільки Філ ховається з поля зору.

- Мене не цікавлять ці питання, - знизую плечима, навіть не обертаючись. - Вирішуй їх з Філіпом. Не зі мною.

- Ах ти…! Та як ти смієш так зі мною розмовляти!

Розлючена фурія сідає на стілець навпроти.

І чому мені здається, що ще мить, і мене навіть те, що ми в солідному, наповненому людьми, місці, не вбереже від подряпаних ось цими наманікюреними нігтями, очей?

- Послухай мене, стерво. Краще тобі втекти з цього горизонту. По хорошому. Ти навіть не уявляєш. На що я здатна!

– Не уявляю, про що ви кажете, – знизую плечима, збираючи всю свою силу волі. – Я лише помічниця Філіпа Станіславовича. Ми тут по роботі.

– Знаю я таких помічниць. Які під столом ротиком працюють! Ти ніхто. Просто чергова підстилка! Він тебе як? Сам користується чи з партнерами ділиться? Навіть не думай, що ти щось для нього означаєш! Філіп все одно буде моїм! А ти... Ти краще тримайся подалі.

Фурія блискає очима.

Кинувши мені ще пару образливих фраз, нарешті піднімається зі свого стільця.

Я б давно пішла. Пішла і… Не приймала б навіть дзвінків від Філа!

Але йти мені нема куди. Я нічого й нікого тут не знаю! Навіть до готелю не дістануся!

- Все гаразд, маленька? Ой вибач. Ольга Миколаївна.

Філ з'являється непомітно. Я навіть сіпаюся, несподівано почувши над вухом його голос.

- Оль. Ну ти чого? Така похмура? Тебе хтось встиг образити? Адже я зовсім недовго ...

У його руках згорток у кофрі та на плічках.

- Колишня твоя приходила. У фарбах розповідала, що ти її! І щоб я…

- Я розберуся.

Філ люто стискає щелепи.

- Філіп.

Зітхаю. Як це непросто!

У мене зовсім немає досвіду у стосунках! Та їх ніколи в мене не було! Я просто не розумію, як поводитися! Що робити? Здається, роблю помилку за помилкою! Загалом не розумію, чи можна довіряти Філу!

- Розберуся, маленька.

Міцно стискає мою руку.

– Вона вже переходить усі межі!

– Я зрозуміти хочу. Вона щось для тебе означає? У тебе з нею стосунки? А я…

Згладжую, заштовхуючи назад у горло непрохані сльози.

– Я… Я краще і правда. Просто звільнюсь. Давай поставимо на цьому крапку, Філ. Правда. Досить мені цього всього!

- Тсссссс ...

Його палець проводить по моїх губах.

- Маленька. Вона ніхто. Так, у мене з нею практично нічого і не було! А ти... Ти ж бачиш. Я стараюсь. Даю нам обом час. Чорт, крихітко!

- Добре, - киваю, дозволяючи своїй руці залишитися в його. - Добре, Філ. Я тобі вірю!

- Ходімо. Навіть не уявляєш, як складно було знайти у цих кутюр'є пристойну сукню! Краще б у магазин звичайний поїхали, слово честі! Але воно того варте! Ти будеш найрозкішнішою та найкрасивішою сьогодні ввечері!

_______________________________