9. Лада. Пригода в душі

Я вирішила, що після такого насиченого дня мені краще просто втекти до своєї кімнати й не висовуватися звідти хоча б кілька годин, тому, почувши дзвінок у двері та чоловічі голоси внизу, я схопила рушник і вирушила у ванну, передчуваючи, як після водних процедур завалюся в ліжко з ноутом і подивлюся якийсь серіал.

Як виявилося, доля вирішила пореготати з моїх планів...

Спочатку все йшло цілком нормально. Я відкрутила воду, стала під теплі струмені, заплющила очі й на кілька хвилин дозволила собі просто розслабитися, але, коли після душу потягнулася до крана, щоб його закрити, він раптом піддався з таким підозрілим хрускотом, що я завмерла, дивлячись на нього з німим жахом. Наступної секунди з-під ручки вдарив потужний струмінь води, бризнувши просто мені в обличчя, а потім вода ринула на підлогу так, ніби я щойно відкрила портал до Чорного моря.

Я спочатку спробувала закрутити кран назад, але стало тільки гірше, потім притиснула його рукою, наче могла власними пальцями перемогти тиск води і загнати її досередини труби, а коли зрозуміла, що мої героїчні зусилля не дають жодного результату, схопила рушник, почала витирати підлогу, потім ще один рушник, а потім з жахом зрозуміла, що я взагалі не знаю, де тут перекривається вода. На хвилину я навіть подумала, що могла б спитати у штучного інтелекту щось на кшталт “як зупинити потоп у ванній”, але вода вже добігала до дверей, тому часу на консультації не залишалося.

Я вискочила з ванної, загорнувшись у великий рушник, волосся  пасмами липло до плечей, ноги залишали мокрі сліди на підлозі, а сама я почувалася героїнею якогось дуже дешевого комедійного серіалу, де головна героїня щоразу намагається зробити щось просте й неодмінно влаштовує катастрофу.

— Еде! — гукнула я, спускаючись сходами. — Еде, здається, я зламала кран!

У вітальні саме в цей момент на екрані телевізора щось гучно кричав футбольний коментатор, а на дивані сиділи Ед і двоє чоловіків, білявий і чорнявий — його друзі, як їх там — Макс і Денис, здається? Вони одночасно повернули голови в мій бік, і я зрозуміла, що життя остаточно вирішило з мене посміятися. Я  тісніше обмотала рушник навколо свого тіла, молячись, щоб він раптом не звалився, бо тоді мені залишиться лише провалитися під землю від сорому…

Запанувала така тиша, що я почула, як десь на кухні цокає годинник.

Ед підвівся першим, але навіть він на кілька секунд просто дивився на мене, наче намагався зрозуміти, чи це йому сниться, чи я справді щойно вибігла до його друзів у самому лише рушнику.

— Що сталося? — нарешті запитав він, намагаючись говорити спокійно, хоча кутики його губ уже підозріло сіпалися.

— Кран, — видихнула я, міцніше притискаючи рушник до грудей. — Я його не хотіла ламати. Чесно. Він сам.

Один із чоловіків тихо хмикнув, другий прикрив рот рукою, очевидно, щоб не розсміятися, а я відчула, як обличчя починає горіти.

Ед, на щастя, швидко оговтався, схопив із крісла плед і підійшов до мене, накриваючи ним плечі.

— Іди назад нагору, я зараз усе вирішу, — сказав він, а потім перевів погляд на своїх друзів. — Ви поки посидьте тут.

— Та ми вже зрозуміли, що нам краще нікуди не йти, — протягнув білявий чоловік, ледве стримуючи усмішку.

— Ні, ну я все розумію, — втрутився другий, дивлячись то на нього, то на мене. — Але ти міг хоча б попередити, що в тебе тут такі цікаві сюрпризи.

— Це не те, що ви подумали, — швидко сказала я.

— Звичайно, — протягнув білявий, і в його голосі було стільки невинної недовіри, що я захотіла провалитися крізь підлогу.

Ед кинув на нього попереджувальний погляд, а потім, очевидно, вирішив, що пояснювати щось зараз немає часу.

— Максе, Денисе, потім поговоримо, — сказав він, уже прямуючи сходами нагору.

Я побігла за ним, притримуючи плед однією рукою.

Через кілька хвилин ми нарешті знайшли вентиль, перекрили воду, а потім Ед ще довго витирати підлогу, перевіряючи, чи не протекло кудись далі. 

 — У мене такі занудні сусіди, я вже раз їх топив… випадково, — пояснив він. — Як згадаю, так здригнуся…

Я стояла поруч, загорнута в плед, і почувалася  настільки незручно, що навіть не знала, куди подіти очі.

— Пробач, — тихо сказала я. — Я справді не хотіла.

— Я вже зрозумів, — відповів Ед, дивлячись на мене з тією самою дивною усмішкою. — Не хвилюйся, я подзвоню сантехніку, він прийде і все полагодить. А ти йди до своєї кімнати і вдягнися, добре? 

Я вже відкрила рот, щоб відповісти, але знизу почувся голос Макса:

— Еде!  Що ви там так довго? Спускайся вниз і познайом нас нарешті зі своєю новою дівчиною!

Продовження -  завтра опівночі!

Додавайте книгу "Таємна наречена" у бібліотеку і ставте їй сердечко, щоб не загубити її і дізнатися, що буде далі!

Якщо ви ще не зареєстровані на Букнет, то не зможете зберегти цю історію, для цього потрібно зареєструватися, це безкоштовно і швидко робиться за допомогою Фейсбук, Гугл або електронної пошти.