5. Лада. Не святі горщики ліплять

Зі штучним інтелектом я завжди спілкувалася ввічливо. Думаю, в разі повстання машин мене б не стали знищувати. Просто зробили б рабинею, хоча я й зараз недалеко пішла від цього статусу…

Поки штучний інтелект формував відповідь, я трохи заспокоїлась. 

 — Зрештою, нічого особливого в приготуванні їжі немає, — сказала, ніби заспокоюючи себе. — Головне — просто дотримуватися інструкції…

За пару хвилин я вже мала докладну інструкцію.

Так, поставити м'ясо варитися — це зрозуміло. Почистити картоплю, нашаткувати капусту — якось справлюсь і з цим квестом. Зробити засмажку, додати буряк і томат...

Я уважно прочитала пункт про засмажку. Потім ще раз.

— А що це таке? — натицяла у діалозі з ШІ

Телефон ніби на мить завис, і я вже подумала, що навіть штучний інтелект здався перед моїм рівнем кулінарної безпорадності, але потім  відповідь з'явилася.

Я прочитала її, кивнула і взялася за справу.  Запалила газ, налила в каструлю води і оставила варитися м’ясо. Налила на сковороду олії,  поставила на другу конфорку, нашаткувала цибулю і взялася терти буряк. Потім згадала, що забула про картоплю і капусту, а їх же треба було кидати в каструлю перед засмажкою! 

Поки чистила картоплю,  відчула приємний запах смаженої цибулі, який, втім, скоро змінився неприємним чадом. Я спитала у ШІ, що трапилось, і дізналася, що цибулю ще треба помішувати. Але було вже пізно, бо вона перетворилася на маленькі чорні вуглинки, які довелося викинути у смітник. 

Довелося питати в ШІ, як увімкнути витяжку…

— Чудово, Ладо, — пробурмотіла я, витираючи сльози від диму. — Перший день на новій роботі. Ще навіть обід не настав, а ти вже мало не спалила квартиру.

Я натиснула на кнопку, витяжка загуділа.

— Ти молодець, — похвалила себе я.  — Все вийде. головне, просити у ШІ -асистента детальні інструкції. Плюси, мінуси і підводні камені…

І саме в цей момент із каструлі на плиті почувся підозрілий звук, а піна почала повільно підніматися до самого краю.

Я витріщилася на неї.

— Ой…

Схопила ложку.

— Стоп! Стоп! Не тікай!

М'ясний бульйон почав переливатися через край каструлі.

Я заметушилася, відкрила воду, схопила рушник, зачепила ним банку зі спеціями, та покотилася по стільниці, врізалася в пляшку олії, а та мало не впала на підлогу.

За п'ять хвилин кухня вже виглядала так, наче тут не варили борщ, а проходив відбір до кулінарного шоу з елементами виживання.

Я важко опустилася на стілець і з докором подивилася на телефон.

—Чому ти мені не сказав, що з бульйону треба знімати піну?

Ші мовчав, певно, відчувавсвою провину.

Зате каструля знову почала кипіти.

— Добре! Я зрозуміла! Не розслаблятися!

Я підхопилася і знову почала знімати піну.

І тільки коли нарешті все трохи заспокоїлося,  і борщ спокійно кипів на плиті, згадала про другу частину своїх обов'язків.

От дідько, мені ще треба було закинути прання!

Я відкрила пральну машину, подивилася на неї. Вона подивилася на мене.

Здавалося, між нами виникла взаємна неприязнь. .

— Ну що, красуне, — прошепотіла я. — Не підведи...

Я взяла кошик із білизною, висипала все всередину і почала шукати кнопку запуску.

На панелі було стільки незрозумілих значків, що мені здалося, ніби я намагаюся запустити космічний корабель.

Я сфотографувала панель і відправила її штучному інтелекту.

“Підкажи, яку програму вибрати для звичайного прання?”

Відповідь прийшла через кілька секунд. Я натиснула на кнопки, і машина рівномірно загуділа. Я якийсь час сиділа поруч і дивилася на неї з підозрою. Якось сьогодні все, що виходило легко, викликало в мене недовіру.  Але, схоже, машинка не задумала нічого поганого. 

Подумки поставила галочки у списку доручень Еда. Борщ — виконано. На вигляд страва була гарною і пахнула апетитно. Кухня більш менш прибрана, машинка пере. Залишилося пропилососити квартиру — і можна відпочивати, як казав Ед, “ цілий день”. Правда там і дня того залишалася крихта…

Господар квартири скоро мав повернутися, і я з гордістю очікувала того моменту, коли продемонструю йому результати своїх зусиль. Тому я вирішила перейти до найпростішого пункту його списку — пропилососити. Що може бути складного у тому, щоб провести по підлозі якоюсь трубою? Я ж не збиралася оперувати на серці чи запускати ракету в космос, а пилосос, наскільки я знала, мав виконувати всю роботу сам. Принаймні саме так я думала до того моменту, поки не відчинила ту саму шафу на лоджії й не побачила там кілька різноманітних пристроїв, схожих на техніку з магазину майбутнього. Один був маленький, вертикальний і блискучий, другий круглий, як хокейна шайба, а десь у кутку стояв класичний великий пилосос із довгим шлангом, який одразу викликав у мене найбільше довіри. Бо такий самий був у нас вдома, моя мама була прихильницею старих добрих традицій у всьому.

— Ну, ти хоча б зрозумілий, — звернулася я до пилососа, витягуючи його з комори. — У тебе є труба, шланг і колеса. Не думаю, що ми з тобою не домовимося.

Пилосос, звичайно, нічого не відповів, але вигляд у нього був такий, ніби він уже знав, що нічого хорошого з цієї затії не вийде…