4. Лада. Коли ШІ забере мою роботу?

Я мимоволі згадала казку про Попелюшку. Де мачуха загадала дівчині поробити всю домашню роботу,  пересадити всі кущі троянд, перебрати змішану  крупу різних видів  і ще якусь купу таких же безглуздих завдань.  А тоді, мовляв, вона може поїхати на бал і навіть подивитися в щілинку в дверях, як танцюють її сестри. Мені стало страшенно шкода себе. Аж сльози на очі навернулися. 

А от Ед, сухар бездушний, навіть не збагнув, наскільки я пригнічена. 

— А після цього можеш цілий день відпочивати, — сказав він, доброзичливо усміхнувшись.  — Можеш користуватися ванною і джакузі, дивитися телевізор, бери в холодильнику, що захочеш…

— Цілісінький день? — іронічно уточнила я. Мені б до ночі ті всі справи поробити! 

— Звичайно. Я не тиран, — і він реально був гордий собою, що такий добрий до своєї прислуги. От остолоп, не дивно, що від нього втекла і попередня прибиральниця, і дівчина! 

Мені захотілося розповісти йому, що справжні тирани теж, мабуть, вважають себе не тиранами, а просто людьми з чіткими вимогами до персоналу. Але вирішила не вступати в дебати, принаймні не в перший свій робочий день. 

— Добре, — сказала я, намагаючись усміхнутися. — Отже, я маю приготувати борщ. Звичайний? 

— Звичайний, — кивнув він. — Такий, щоб гостренький і з часничком…

Його очі аж примружилися, коли він уявив бажану страву. 

— Червоний? — уточнила я. 

Ед здивовано підняв брови.

— А який ще?

— Та різний буває…Зелений... Чорний.... З чорнилами каракатиці...

Ед здивовано підняв брови:

— Ні, чорного не треба, це... хм, надто екзотично.... Мені подобається червоний. За класичним рецептом. 

— Ага.

Я кивнула так, ніби знала рецепти десяти видів борщу і завиграшки готувала кожний із них. 

— Тоді червоний буде.

Ед ще щось пояснював про пральну машину, але я вже майже не слухала, бо в голові в мене крутилася одна-єдина думка.

Я не вміла варити борщ.

Більше того, я не знала, як вмикається пральна машина.

І мала слабке уявлення про принцип роботи пилососа. Вмикати в розетку і возити його по квартирі. і все? Чи треба здійснювати ще якісь маніпуляції? От чорт, я б розпитала Еда детальніше, але дуже не хотілося показати себе некомпетентною в усіх цих домашніх справах…

Я все життя мала людей, які робили це замість мене.

Тетяна Павлівна варила борщ. покоївка Іра прибирала, домробітниця Олена займалася пранням.

Я максимум могла натиснути кнопку на кавомашині і скласти посуд в посудомийку, і то вважала, що я гарна господинька. 

А тепер я стояла посеред чужої квартири і усміхалася чоловікові, який абсолютно щиро вважав, що найскладніша частина мого першого робочого дня — це знайти пилосос. А все інше піде як по маслу. 

 — Добре, тоді я поїхав. повернуся десь о сьомій вечора, — Ед простягнув мені візитівку. — Тут мій номер, дзвони, якщо виникнуть якісь питання. Завжди до твоїх послуг. 

 — О’кей, сподіваюся, я сама розберуся з усім, — буркнула я. Моя гордість не дозволяла розплакатися і зізнатись, що я не вмію абсолютно нічого…

І от двері за ним зачинилися, а я стояла посеред кухні, дивилася на блискучі поверхні, десятки шафок і різноманітні кухонні прилади й відчувала себе людиною, яку висадили посеред космодрому та сказали: “Ну, ракету ти, думаю, сама знайдеш. І розберешся з її технічними характеристиками.”.

Я відчинила дверцята холодильника. Там лежало м'ясо, буряк, капуста, морква, картопля, цибуля, сметана і ще якісь продукти. Порізати все шматками, закинути в каструлю і залити водою? Чи  є якісь нюанси?

Я дістала телефон і набрала в пошуку:

“Привіт, будь ласка, підкажи, як зварити борщ, якщо ти ніколи в житті не варила його?”...