2. Ед. Дві невдачі і один щасливий випадок

Я відкинувся на подушку, перебуваючи у солодкій нірвані, і менше за все мені хотілося, щоб хтось зараз зі мною розмовляв. Але Лана все бубоніла і бубоніла, і моє вухо вловило  стоп-слово “весілля”. Я весь підібрався, відчуваючи, як приємне розслаблення переростає в глухе роздратування. 

 — Лано, сонце, ми ж уже про це говорили і я пояснив, чому не можу одружитися з тобою, — сказав я. — Давай ще трохи поспимо… ну або займемося чимось приємнішим, ніж балачки!

Перекотився на ліжку і накрив її тіло своїм, шукаючи губами її пухкенькі губки. Але вона відштовхнула мене й сіла на ліжку, схрестивши руки на розкішних ( трохи, правда, підправлених хірургом) грудях:

 — Ми разом уже два роки, це кращі роки мого життя, які я тобі присвятила, і це несправедливо! — експресивно, немов завчену роль для сцени промовила вона. — Для  тебе мова кохання — це секс, а для мене — обручка на пальці! 

Вона покрутила в мене перед носом маленькою ручкою, втім пальці в неї були закороткі і затовсті, як на мій смак. От ще не навчилися робити пластичні операції на пальцях, а то б Лана і їх удосконалила…

Я злегка усміхнувся, подумавши про це, і ця усмішка не сховалася від Ланиних пильних очей. 

 — Тобі весело? — ображено запитала вона. 

 — Ну… трохи, — зізнався я. — Ти ж не сама цю дурню про мову кохання і кращі роки життя вигадала, у тебе просто мізків для цього не вистачило б. Знову поперлася на якісь курси підвищення жіночності, де коучка за шалені бабки вчить дихати маткою? 

 — Ти, значить, так! — на її щоках загорілися червоні плями, руки стиснулися в кулаки. — Знущаєшся з мене… Я не вірю тобі, не вірю в ті байки, якими ти мене годуєш! Жодні сімейні обставини — це не причина, яка може стати на заваді одруженню з жінкою твого життя! А просто тобі зручно користуватися мною і в той же час поглядати на інших дівчат! Тож прощавай! Я не хочу більше мати з тобою справи! 

На цих словах вона відкинула ковдру, на мить сяйнувши своїм підтягнутим і доглянутим тілом, яке, втім, тут же сховалося під сукню наймоднішого крою. Схопила з тумбочки сумочку, дістала косметичну й заходилася причепурюватися, бо без ретельного макіяжу вона не могла вийти з дому ні за яких обставин. Якби, наприклад, квартира загорілася, то Лана б сиділа серед полум’я і диму до того часу, поки не нанесе тональний крем, блиск для губ і подовжуючу туш, і тільки потім помарширувала б до виходу. 

Звісно, ця практика гідна похвали, бо я не любив нечупарних дівчат. Але оце зазирання у дзеркало і фарбування губ яскраво-червоною помадою зіпсувало всю драматичність слів “Тож прощавай”.  Тому, виходячи за двері, вона вже не кипіла від злості, а, навпаки, кинула на мене винуватий погляд, ніби очікувала, що зараз я її покличу назад, і тоді вона з легкою душею повернеться, ковзне до мене під ковдру, притиснеться до мого тіла своїми спокусливими вигинами і залишиться зі мною… до нового нападу хвороби під назвою “Хочу заміж”.

Тому я не покликав… Залишився у гордій самоті на цьому великому ліжку, розмірковуючи, що у житті без стосунків є свої переваги, і їх таки немало. 

А потім прийшла прибиральниця Лідія Василівна, і у нас із нею несподівано теж вийшов конфлікт. Я показав їй відео з Тіктоку, як красиво складати речі в шафі.  Бо вона після прання пакувала їх як попало, аби швидше. А я люблю, щоб усе було красиво і естетично. Щоб чашки на полиці стояли ручками повернуті в один бік. І щоб миючий засіб для прибирання пахнув не лимоном, бо в мене від того хімозного лимона голова починає боліти. Ну і ще так накидав список із десяти пунктів по дрібницях зауважень різних. І я ж ввічливо їй те все доніс, сказав, що радий нашій довгій співпраці, те-се… А вона раптом почервоніла, в акурат як Лана перед тим, як піти. 

І запитала:

 — Отже, я так погано працюю? 

 — Ні, зовсім не погано, — відповів я. — Просто ви ж знаєте, Лідіє Василівно, я люблю порядок. А ви… не зовсім надаєте цьому значення. Ну, може, ви вже людина в літах, і вам складно, але для профілактики старечої деменції дуже корисно пробувати щось нове і навіть якісь звичні речі робити новими способами. Спробуйте складати речі так,як ця японка на відео, це буде корисно для вашого мозку…

 — Ви натякаєте, що я вже стара і втратила розум? — очі Лідії Василівни наповнилися сльозами, і я відчув провину, але все ж вирішив не здаватися. Зрештою, я їй плачу непогані гроші і можу за це вимагати, щоб усе було, як подобається мені, а не їй.  

 — Я не казав, що ви втратили розум. Просто ви трохи негнучка. Не розвиваєтесь в ногу з часом… — почав я. 

Але вона не дослухала. Зняла з себе фартух і заявила, що їй запропонували місце няні в одних дуже впливових людей. Не побоялися довірити дитину старій негнучкій маразматичці. Тож вона бажає мені всього найкращого і радить знайти собі молоду і проворну працівницю, яка б залюбки повторювала трюки різних там японок.

Я мав би перепросити її, але не став. Мене зачепило за живе. що вона знайшла нове місце, а мені не сказала. Значить, я поганий працедавець? Ну ОК, знайду молоду і гарну прибиральницю. Щоб естетично приємно було за нею спостерігати. Поскільки Лана пішла від мене, то вже ніхто не буде мене ревнувати. Все на краще. 

Та скільки не повторюй позитивних афірмацій, від них сніданок сам собою не приготується. Тож мені довелося настругати собі кривобоких бутербродів, бо це була єдина страва, яку я вмів готувати. Ну, ще каву міг заварити. Хоча зараз це не проблема, можна замовити доставку з ресторану і харчуватися як гурман. Ех… Все ж, коли виходив з квартири, я був не в гуморі. День не задався з самого ранку, хтозна, що буде далі? Раптом ще якийсь треш станеться, наприклад, на роботі?

Та я не встиг доїхати до офісу, невезіння наздогнало мене прямо в ліфті. Я застряг на невизначений термін, вірніше, ми застрягли. Дівчина була молода і гарненька. Невисока, тендітна, з пишною гривою золотаво-русявого волосся, великими сірими очима і красиво окресленими, натурально, а не штучно пухкими губками.