41. Ірина. "Наші дороги давно розійшлись"

Одного вечора я щось шукала в телефоні і побачила наше листування з Романом. Він якось давненько не писав мені, я теж. Але раптом Мирон випадково зазирне в мій телефон і побачить листування з іншим чоловіком? Думаю, йому буде неприємно. Можна було просто видалити той чат, але я відчувала провину перед Романом, зрештою, він не зробив мені нічого поганого, щоб без жодних пояснень його блокувати. 

Тому я написала:

“Привіт, як у тебе справи? Якось давненько ми не листувалися, сподіваюсь, усе добре?”

Він відповів майже одразу:

"Привіт. У мене все добре. Правда, роботи багато, починаю один проект. А у тебе як?" 

“В мене теж все гаразд.  Я зустріла чоловіка, в якого закохалась. Вірніше, не так. Я закохалася в того чоловіка, про якого ми з тобою говорили. Все ж, він виявився не таким придурком, як мені здавалося на перший погляд…”, — написала я. 

"Це добре, певно", — відповів він і поставив смайлик. — "У мене теж на особистому фронті налагодилось". 

“О, я дуже рада за тебе! — я теж поставила смайлик. — Тоді, мабуть, нам краще не листуватися, щоб наші “половинки” не ображались на нас?”

Хоча насправді я подумала —  мабуть, він трохи покривив душею, щоб я не відчувала провину через те, що кинула його. Можливо. і немає в нього ніяких стосунків, просто він добра людина… І вже збиралася видалити це речення про “нам краще не листуватися”, але вже було пізно — Роман прочитав моє повідомлення…

"Можливо, ти маєш рацію. Тоді що ж, не будемо листуватися. Сподіваюсь, у тебе все буде добре." 

“Вибач, мені було дуже цікаво з тобою, але я не хочу засмучувати свого хлопця… Ти точно не образишся?” — запитала я. 

"Так, не ображусь. Я ж кажу, у мене теж все налагодилось. Все нормально. Ну, не скажу, що зовсім не ревную. Але неправильно було б нам і далі спілкуватись, це точно."

“Тоді бажаю тобі удачі в житті і міцного та безмежного кохання!” — написала я. 

Але в мене так і не піднялася рука видалити чат зовсім, тож я просто архівувала його. Тепер Мирон не побачить його, бо він не буде з’являтися в списку чатів, але я в разі потреби зможу знайти своє листування з Романом…

***

Напередодні відкриття ресторану я запросила Мирона на вечерю в свою кав’ярню. 

 — Як видатний ресторатор. спробуєш наше нове меню і даси фідбек, — сказала я. — Будеш як отой ревізор на телебаченні…

— З прямо видатним ресторатором ти загнула, — він усміхнувся. — Але я не проти побути незалежним дегустатором.

 — Ну, як не назвати, але все одно ти зможеш поїсти, — усміхнулась я. — Бо, мабуть, увесь день на ногах, не було коли й присісти?

Я вибрала для нас найзатишніший столик у глибині зали. дівчата-офіціантки принесли страви і вино. 

 — Вип’ємо за те, щоб у тебе все минуло вдало? І щоб було багато клієнтів? — запропонувала я тост. 

— Дякую, — він усміхнувся і також підняв келих і дзеленькнув ним об мій келих. — Думаю, поки ти поруч, все буде якнайкраще. 

 — Постараюся завжди бути поруч і підтримувати тебе, — сказала я, смакуючи вино. І цієї миті, як часто буває, невчасно, мій телефон легенько пискнув — на нього прийшло повідомлення. 

"Привіт, я тебе нещодавно бачив здаля. І весь час тепер про тебе думаю. Нам треба зустрітись. Що ти робиш завтра ввечері?"

Я зі здивуванням побачила, що це писав Ігор, мій колишній. Я не думала, що він взагалі зберіг мій телефон, адже скільки років минуло з того дня, як він зрадив мені з моєю подругою…

Але це було цілком у його стилі — зникнути на шість років, а потім з’явитися і запитати, що я роблю завтра ввечері. 

Я, не думаючи ні хвилини, тут же написала:

“Завтрашній день і всі інші я проведу зі своїм коханим чоловіком. Тож будь ласка, не пиши мені більше. Наші дороги давно розійшлись”. 

Він прочитав повідомлення, нічого не відповів, але це було на краще. Мабуть, почав гортати свої контакти далі у пошуках ще якоїсь дурепи, яку можна легко закадрити. Я ж більше на його обіцянки вестися не збиралась…