40. Мирон. Перевірка стосунків на міцність

Я вже хотів йти за Ірою і малою, але вони якраз вийшли з кімнати і ми тепер вже всі разом спустились вниз. 

Коли зайшли на кухню, Меліса несподівано звернулась до моєї мами:

— А я бачила фото маленького Мирона і він дуже схожий на мене! — заявила вона.

— Ти помітила? — запитала мама. — Мені теж так здається…

— Мама каже що мій тато на полюсі, — Меліса насупилась. — Але я вже не хочу, щоб він приїжджав.

 — А твоя мама точно не була знайома з татом раніше? — поцікавилась мама, усміхаючись, тож це могло б виглядати жартом, але очі в неї були серйозні. 

— Вони спочатку сварились. Але потім закохались, — сказала Меліса. — Мама боялась, що Мирон закриє нашу "Шиншилку". 

 — Це так називається ваша кав’ярня? Дуже мила назва, — кивнула мама. 

— Ну повністю "В гостях у шиншилки", це Мирон придумав! — продовжила Меліса. 

— Я радий, що допоміг, — я усмхнувся.

 — А в твоєму ресторані буде жити якась тваринка? — поцікавилась мала. 

— Ні, хай це буде фішкою вашого ресторанчику, — я погладив малу по голові.

 — Ну, ти зможеш приходити і гратися з нашою шиншилкою, — серйозно сказала вона.  — Бо зовсім без тваринки сумно…

— Прийму це до уваги, — я кивнув. 

Ми сіли за стіл і далі сніданок проходив добре. Ми перекидались якимись загальними репліками, пили чай, їли млинці. 

Батько теж став більш говірким на другий день. 

Коли вже сніданок завершувався, я сказав:

— Ну, був радий вас побачити, мамо, тату, але ми вже, певно, поїдемо. 

— Будемо раді. якщо приїдете до нас ще. — сказала мама. — Меліса така мила дівчинка…

Вона обняла малу і поправила її кофтинку. 

— Якщо Мирон нас візьме, я не проти, — кивнула Меліса. 

— Візьму, чому ні, — усміхнувся я. — Добре, тоді ми поїдемо… 

***

Наступні пару тижнів ми обоє багато працювали. Мій ресторан мав ось-ось мати гучне відкриття разом з великою вечіркою. І треба було все підготувати. Іра теж займалась ребрендингом. Але ми кожен вечір проводили всі разом. 

І в якийсь момент я подумав, що не хочу, щоб ми весь час розʼїжджались. Це було не дуже зручно, ми втрачали багато часу.

Тому чергової пʼятниці, коли ми заночували у мене і вже лежали в ліжку після просто шаленого сексу, я пригорнув її до себе і запитав: 

— А що як нам зʼїхатись? 

Іра усміхнулась:

— А ми не надто випереджаємо події? Може, ще якийсь час позустрічатися, перевірити наші стосунки на міцність?

— Певно, ти маєш рацію, — я кивнув, чмокаючи її в щоку. Хоча думав, що вона точно погодиться, трохи засмутився, але не хотів цього показувати. 

— Ти мені дуже подобаєшся, але я так звикла жити сама, що мені трохи страшно, — зізналась вона. — Раптом ми почнемо сваритися і “притиратися” одне до одного? 

— Ну, можемо позустрічатися, все правильно, — я знову кивнув і пригорнув її до себе. 

 — Можна буде нам переїхати вже після відкриття твого ресторану, — сказала вона. — Тоді можна буде більше часу проводити разом…

— Добре, хай буде так, перевіримо стосунки "на міцність", як ти сказала. А відкриття вже за два тижні, не так багато лишилось. 

— Я впевнена, що ми пройдемо цю перевірку, — Іра пригорнулась до мене і поклала голову мені на плече. — Я кохаю тебе…

— Я теж тебе кохаю, — відповів я, чмокнувши її в скроню. 

Тоді я дійсно вірив, що все буде добре, і навіть не підозрював, що саме очікує нас в недалекому майбутньому…