38. Мирон. "У нас все серйозно"

Чомусь я відчував якесь хвилювання, коли мала казала про тата. 

— Він дуже покохав її маму. Ну, маму дівчинки, — продовжив я. — І дівчинку полюбив теж, ніби вона була його власною. 

— І він не хотів мати  іншу якусь дівчинку? — тихенько запитала Меліса. Видно її все ж тригернули слова Лери, сказані під час застілля. 

— Ні, не хотів, — я похитав головою і погладив її по голові. — А навіть якби в нього зʼявилась ще дитина, це б не змінило того факту, що дівчинка була йому вже практично рідна. 

 — Це добре, — вона усміхнулась. 

 — Люба, як що в мене колись і народиться ще одна дитина, це не значить, що я тебе не любитиму більше, — додала Ірина. — Просто в мене стане вдвічі більше любові, щоб вистачило на вас обох…

— Добре, тоді мене влаштовує… Але я б все ж хотіла братика, а не сестру, — прошепотіла мала і заплющила очі, одразу заснувши. 

Ми з Ірою перезирнулись і тихо вийшли з кімнати.

— Схоже, вона трохи переживає, — я зітхнув. — Ну, через наші стосунки.

— Вона все життя прожила лише зі мною, то, звісно, трохи переживає, чи ми її не розлюбимо. Але ти дуже гарно відповів їй, дякую тобі…

— У мене в усьому цьому мало досвіду, — зізнався я, коли ми вже зайшли до моєї старої кімнати. — Але сподіваюсь, я не облажаюсь.

 — Ти будеш хорошим татом, — сказала вона, ледь почервонівши.  — Меліса вже полюбила тебе…

— Я теж полюбив її, — зізнався я і поглянув на ліжко. Воно було не надто широким, не таким, як у мене вдома, хоч і теж типу двоспальним. Хоча більше було схоже на якусь полуторку. Виходило, ми сьогодні будемо спати разом на цьому вузькому ліжку….

 — Я хотіла тобі сказати, що… — вона на мить замовкла, а потім сказала: — Що я теж тебе дуже люблю…

— І я тебе… — я подався вперед і торкнувся долонями її талії, а потім підійшов зовсім близько і прошепотів: — Якби ми зараз були в мене вдома, я б навряд встояв… Але тобі може бути не так комфортно тут. Хоча… — мої губи ледь торкнулись її шиї. — Ми ж можемо бути тихими, певно…

 — Ми постараємось, — прошепотіла вона, лукаво усміхнувшись. 

— Божеволію від тебе… — я зробив крок до ліжка і ліг першим, потягнувши її на себе і втягуючи в поцілунок. 

Вона обійняла мене і, як кішка, тихенько замурчала від задоволення. Ми були зараз так близько, і це дуже збуджувало….

*** 

Зранку я прокинувся раніше за Іру. Швидко сходив в душ, а коли повернувся, вона все ще спала, тож я вирішив тихо спуститись вниз і зробити каву.

А коли спустився, то побачив на кухні маму. Вона готувала сніданок, а побачивши мене, зраділа:

 — О, добре, що ти прийшов, поговоримо наодинці!

— Добре, давай поговоримо, — я кивнув, підійшов до кавомашини і почав робити собі каву. 

 — У вас дійсно серйозно з Ірою? Це не просто тимчасове захоплення? Я розумію, що при ній ти б цього не сказав, але сам на сам…

— У нас все серйозно, — я кивнув. — Я кохаю її. 

 — Просто це має бути дуже обдуманий вчинок, адже ти береш відповідальність і за дитину також… У тебе ніколи раніше не було серйозних стосунків, раптом ви посваритесь через якісь дрібниці і розійдетесь, а дитина буде страждати через це? 

— Машина теж може збити будь-кого в будь-який момент. І всі її близькі будуть страждати. Але ж це не означає, що не варто пробувати будувати якісь стосунки, хіба ні? 

 — Що ж, мабуть, ти маєш рацію, — вона кивнула. — Я, правда, сподівалася, що ти вибереш Леру або ще якусь жінку без дітей і без складного минулого… але серцю не накажеш, тож не буду тебе переконувати в тому, що ти поспішив. Хай життя все розставить на свої місця…