35. Ірина. Неприємний сюрприз

Я дуже хвилювалася, як Меліса сприйме новину про наші з  Мироном стосунки, але, схоже вона не була шокована чи ображена. 

 — А чому я мала образитися? — запитала вона. 

 — Ну, бо ти сама хотіла вийти заміж за Мирона, як підростеш, — усміхнулась я. 

— Ні, я все ж подумала, що він буде старий, — Меліса похитала головою.

 — Так, ти зустрінеш якогось свого ровесника, коли підростеш,  — сказала я. — А зараз йди вмийся, а я зараз приготую для всіх нас сніданок. 

— Добре, — вона кивнула і вийшла зі спальні, прикриваючи двері.

— Ну, головне, що вона не проти, — зауважив Мирон.

 — Так, мені трохи відлягло від серця… Сподіваюся, і твої батьки не будуть проти…

— Та не будуть, — він усміхнувся. — Вони навпаки весь час кажуть, що мені вже час заводити родину і все таке. 

— Але раптом їм не сподобається, що в мене вже є дитина?

— Мало що їм не сподобається, — Мирон трохи насупився. — Це ж мій вибір, а не їхній. Хоча я не думаю, що це для них взагалі має значення. 

— Так, може, це я просто заганяюся,  — я підвелася з ліжка. — Зараз приготую сніданок, а коли ми поїдемо? 

— Та поснідаємо й поїдемо. Може, тобі варто взяти якісь речі з дому? Все ж, там ми теж ночуватимемо. 

 — Так, заїдемо до нас, я візьму дещо з одягу для себе і доньки… А нам треба ще купити подарунок для твого батька?

— Так, ще в магазин якийсь треба, — погодився Мирон. — Куплю щось для риболовлі. 

 — Тоді я пішла на кухню, ти що любиш на сніданок? Омлет, чи кашу, чи млинці?

— Можна омлет, або млинці, але не кашу, не люблю кашу, — усміхнувся він. 

 — Я теж не люблю, в цьому ми схожі, — я усміхнулась, не втрималась і підійшовши, торкнулась губами його губ. Якби не Меліса, яка от-от могла з’явитися знову, мені б хотілося знову повернутися в ліжко і затриматися там якомога довше. Але зхрештою все ж пішла на кухню і заходилася робити омлет…

***

Після сніданку ми заїхали в магазин по подарунок, тоді до нашої квартири, де я швидко зібрала необхідні речі. І вже за півгодини їхали за місто, де жили батьки Мирона. 

 — Розкажи трохи про них, — попросила я його. — Що вони люблять, а чого навпаки не люблять? 

— Не знаю, ну, вон як звичайні батьки на пенсії. Мама садить весь час якісь нові квіти, у неї є теплиця навіть. І взимку там теж квіти. Батько полюбляє риболовлю, тому і будинок в них на березі річки.

 — О, мої батьки теж таким захоплюються, — з полегшенням сказала я. Принаймні зможу підтримати розмову в разі потреби… А хто ще буде на ювілеї? У тебе багато родичів? 

— Тато не великий фанат вечірок. Але мама завжди, щороку їх влаштовує, — Мирон закотив очі. — Не знаю, що вона викине цього разу. Але впевнений, гості будуть. Минулого року, хоч у нього був і не ювілей, але було людей двадцять на вечері. Але це аж на вечері. А ми раніше їдемо.

 — Це добре, відбудемось легким переляком, — я усміхнулась….

***

Незабаром ми під’їхали до будинку Миронових батьків. Це  було передмістя, де жили в основному заможні люди, і в його батьків був один із найкрасивіших будинків на вулиці. Його оточував великий сад, був біля нього і басейн. 

 — А ми будемо купатися? — тут же поцікавилась Меліса. 

— Ну, якщо ти взяла купальник, то думаю, можна, тут неглибоко спочатку. Але не самостійно. Може, з мамою, або зі мною, — відповів Мирон. 

 — Так, купальники ми взяли, — сказала я. 

 — Ура! — Меліса заплескала в долоньки. 

Але тут ми підійшли до входу в будинок. і якраз у цю мить двері відчинились і на порозі з’явилися Миронові батьки. Напевно, вони побачили нас у вікно. 

Його мама виглядала набагато молодшою свого віку, і була дуже доглянута та вишукано вдягнена. Тато здався трохи простішим, хоча теж було видно, що він багатий. 

 — Добрий день. — привіталась я, відчуваючи, як серце завмирає в грудях. 

 — Це і є твоя дівчина? — спитала мати Мирона, дивлячись на сина. — Вона що, має дитину?

— Так, — кивнув він. — Це Іра, а це, — Мирон кивнув в сторону доньки. — Це Меліса. 

 — Добрий день, — всміхнулась їй Меліса. — У вас такий великий будинок! 

 — Що ж, заходьте, приємно познайомитися, — сказала його мати. — Мене звуть Олена Валеріївна. А це мій чоловік Сергій Олександрович. 

 — Дуже приємно, — кивнула я. — Дякую за запрошення у гості…

Коли ми увійшли до будинку, раптом з вітальні вийшла молода білявка у красивій чорній сукні і впевненою ходою рушила до Мирона. 

 — Мироне, як давно ми не бачились! — вона, ані краплі не вагаючись, обійняла його і поцілувала, правда, в щоку. 

Але я все одно була неприємно вражена, зрозумівши, що саме це і є та дівчина, яку для Мирона сватали його батьки…