29. Ірина. "Ми подобаємось одне одному"

Цими словами Мирон застав мене зненацька. Я відчула, що червонію. 

 — Казав, — промовила після невеликої паузи.  — Але “подобатися і “одружитися” — це ж не одне й те саме, правда?

— Але «подобаєшся» ближче до «одружитися», ніж до «просто друзі», все ж, це бажання романтичних стосунків, а не дружніх,  — сказав він. 

— Ну окей, хай буде не “просто друзі”. а ми подобаємося одне одному”, — здалась я. 

— І що то за романтичні стосунки? — втрутилась мала. 

— Ну, коли хочеться торкатися людини, наприклад, цілувати її, — пояснив Мирон, поглянувши на мене. 

 — А мене в садочку поцілував Микита, це значить, що у нас із ним романтичні стосунки? — замислилась Меліса. 

— Щось рано ви там цілуєтесь, — Мирон поглянув на малу. 

 — Я йому теж так сказала, — зраділа мала. — Що йому ще рано цілуватися! Хай спершу в школу піде! 

— Краще вже так класу з девʼятого… Ти ж дівчинка. Що це за садки такі, де всі цілуються? — він поглянув на мене.

 — Наче нормальний садочок, — я знизала плечима. — Треба переговорити з вихователькою на цю тему…

— А у тебе є приставка? 

— Ага, увімкнути тобі? — Мирон підійшов до телевізора.

— Так, увімкни! — вона глянула на мене і поспішно додала: — Будь ласка! 

Мирон увімкнув приставку, і Меліса захопилася грою. Подзвонили в двері, Мирон пішов відчиняти, і повернувся з пакунками з піцерії. 

— Де ми сядемо вечеряти? — запитала я. — На кухні? 

— Та можна і перед телевізором, там теж же є столик. Якщо мала віддасть пульт і дозволить вимкнути приставку, — він усміхнувся.

— Ой, може й не дозволити, хіба що я дам їй телефон, — я усміхнулась. 

Але побачивши піцу, Меліса погодилась тимчасово вимкнути приставку. 

— Все одно в мене будуть руки зайняті піцою, — сказала вона. 

Ми сіли за столик, увімкнули романтичну комедію і стали їсти, обмінюючись враженнями про те, що відбувається на екрані. 

— А ми залишимося в тебе ночувати? — раптом спитала Меліса в Мирона. 

— Якщо твоя мама не проти, я тільки за, — на цих словах він поглянув мені в очі.

— Якщо Мирон виділить для нас окрему кімнату, — сказала я, — то я не проти…

— Добре, буде окрема кімната, — він кивнув. 

— Ура! — Меліса застрибала на дивані. — Дякую, Мироне! Ти найкращий!

— Радий, що ти рада, — він усміхнувся.

***

Після того як Меліса поїла, вона прилягла на диванну подушку і задрімала. 

— Допоможеш перенести її до спальні? — запитала я в Мирона 

— Авжеж, — Мирон підхопив малу на руки. — Ходімо нагору. 

Він провів нас до однієї зі спалень і обережно поклав Мелісу на ліжко. 

— У тебе дуже затишно, — сказала я, відчуваючи якесь дивне хвилювання. Занадто близько ми були, і занадто це нагадувало те, що було між нами в минулому…

— А мені це місце зазвичай здається доволі порожнім… Але зараз дійсно інакше, мені теж було затишно, — відповів він неголосно…