28. Мирон. "Значить, їй пощастить"

 — Ого, як у тебе красиво, — Меліса першою забігла досередини. — А це справжній камін? У ньому можна розпалити вогонь? 

— Це електрокамін. Оті дрова несправжні. Тому він зі склом. Але виглядає, як справжній, коли горить, можемо включити, якщо хочеш, — відповів я. — Піца зараз теж приїде. Не хотів, щоб вона охолола, тож замовив так, щоб приїхала одразу після вас.

 — А це сходи на другий поверх? — Меліса відразу пішла на розвідку. — Там теж кімнати? 

— Так, там спальні, моя і гостьові. А ще там кабінет. Всього чотири кімнати нагорі. І внизу також чотири. 

 — А нащо тобі одному так багато кімнат? — здивувалася мала. — От нас із мамою двоє, і кімнат у нас дві…

— Хм, за такими підрахунками мені треба родину з вісьмох людей? Давай хоч під кількість спален. Чотири, наприклад?

 — Так, треба дружину і двох дітей, — порахувала Меліса на пальцях.  — Хлопчика і дівчинку! 

— Але хіба дружина буде спати в окремій спальні? — я зробив вигляд, що замислився. — Так можна і трьох дітей. Бо дружина буде зі мною.

 — Добре, тоді хай будуть два хлопчики і дівчинка, чи дві дівчинки і хлопчик… — Меліса у свої роки була непоганим математиком. 

 — Або три дівчинки чи троє хлопчиків. — зауважила Ірина. 

— Мені різностатевий варіант дітей більше подобається, — я усміхнувся. — Веселіше буде.

 — А я теж хочу братика і сестричку, — Меліса поглянула на Ірину. — Народиш?

 — Не знаю, — Ірина похитала головою. — Щоб народжувати дітей, треба вийти заміж… А я поки у вільному пошуку. Тож, може. вже дочекаюся онуків від тебе та й буду бавити? Чи ти не захочеш мати дітей. як підростеш?

— Ой, та до того ще довго! — вона махнула рукою. 

— Так, думаю, Іро, ти раніше вийдеш заміж, — кивнув я. І тільки потім зрозумів, що взагалі ляпнув. 

 — Не знаю, — Іра знизала плечима. — Мені ніби й так норм. Принаймні, ніхто не розказує, як мені жити….

— А що, якщо одружуються, то одразу розказують, як жити? — я усміхнувся.

 — Ну, судячи з досвіду моїх подруг, таке частенько трапляється. Хоча. може. то їм не пощастило з чоловіками? 

— Думаю, тут все індивідуально, — відповів я. — Принаймні, я так це бачу. І все залежить від почуттів обох партнерів. 

Я чомусь на мить уявив, що було б, якби ми з Іриною одружились. Скажена думка, я ніколи не думав про одруження, але все ж… Я б точно піклувався про неї. Бляха, що це взагалі за думки дивні, ми ледь знайомі…

Я аж сам здивувався тому, наскільки реалістичною була ця фантазія в моїй голові.

 — Так, я припускаю. що існують чоловіки, з якими може бути комфортно в шлюбі, але одна проблема — вони зазвичай не хочуть одружуватись, — Іра, кажучи це, поглянула на мене. 

— Ну, я думаю, з "тією самою" я захочу одружитись, — відповів я, зазираючи їй в очі.

 — Значить, їй пощастить, — Іра усміхнулась, але якось сумно. 

— Це ти ж про маму, так? — втрутилась в розмову Меліса. — Ти з нею захочеш одружитись? 

Мала буквально прочитала мої думки, зрозуміла натяк явно краще за Ірину, але чомусь це мене трохи застало зненацька і я навіть не знав, що сказати. Визнавати це зараз — це занадто різкий крок… Певно… 

Ірина обійняла Мелісу і притягнула до себе:

 — Ми з Мироном просто друзі, — сказала вона. — Але для його батьків ми прикинемося парою. Бо батьки переживають, що він самотній. і шукають йому наречену. а Мирону це не подобається… 

— Ти мене зараз трохи ображаєш, хіба там,  в моєму ресторані, я не казав тобі, що ти мені подобаєшся? — я ледь насупився. Ну, не те щоб я образився, але все ж…