26. Ірина. "Ти одружишся зі мною?"

Я сама не знала. чому погодилась на цю авантюру. Мабуть, мені хотілося хоч на короткий час видати бажане за дійсне — відчути себе в ролі його дівчини. Хоча це була лише ілюзія, і може, мені потім буде боляче, коли ці вихідні закінчаться і продовження не буде, але я вирішила, що не буду зараз про це думати. 

 — То коли ми виїжджатимемо? — запитала я.   — І скільки часу там поведемо?

— Десь півдоби, але з ночівлею. Приїдемо ближче до вечора, відсвяткуємо з ними, переночуємо і після сніданку поїдемо. 

 — О’кей, і малу я візьму з собою. ти ще не передумав? 

— Так, бери, все як домовлялись, — він кивнув. — І візьміть якийсь змінний одяг, ну, для ночівлі. 

 — Добре, — я кивнула. — Ну що ж, дякую за обід. було дуже смачно! 

— Радий, що тобі сподобалось, — він усміхнувся. — Не переживай, все буде добре. Ми швидко у них відстріляємось і поїдемо в місто. 

Я подумала, що не проти була б, і щоб це не було дуже швидко. Але, звісно, йому потрібно просто заспокоїти батьків…

 — До суботи. — кивнула я, підіймаючись з-за столика. І вийшла з ресторану. 

***

Коли, забравши малу з садочка, прийшла додому, запитала її:

 — Як пройшов твій день? Що цікавого сьогодні трапилось? 

— Все нормально. От тільки Микита ліз цілуватись, — вона скривилась. 

 — Нічого собі, він що, закохався у тебе? — здивувалась я. 

— Не знаю, але мені подобається не він, — сказала мала серйозно. 

 — А хто ж? Може, Ярик? — я знала, що раніше вона тільки й говорила про цього одногрупника. 

— Мирон, мені подобається Мирон! — заявила вона. — Я виросту, ти тоді будеш стара і він на мені одружиться!

 — Що? — я навіть не одразу зрозуміла, якого Мирона вона має на увазі, але серед усіх наших знайомих не було більше людей з таким ім’ям. — Ти маєш на  увазі нашого конкурента? 

— Він красивий, — вона загнула перший палець. — Смішний, — загнула другий. — Милий і веселий, жартує багато, — вона загнула третій. — І в нього хороша машина. А ще двоповерхова квартира, я памʼятаю, — вона загнула останні два пальці.

 — Але у вас завелика різниця у віці, — сказала я. — Коли ти виростеш, він уже буде старенький! 

— Він красивий, як вампіри в тих фільмах! Може, він не постаріє! — вперлася мала. 

 — На жаль. вампірів не існує. — я похитала головою. — Але в мене є одна новина, яка. певно. тобі сподобається. Завтра ми поїдемо в гості до батьків Мирона. Хочеш? 

— Так, хочу! Але чому до батьків? — вона ледь насупилась. — Я хотіла в двоповерхову квартиру. 

 — Ну, в квартиру він поки нас не запрошував…. — я трохи аж розгубилась.  — Але, якщо ти дуже хочеш подивитися, як він живе, то можеш попросити його, і він покаже тобі свою квартиру….

— Добре, я попрошу сьогодні ж! Тоді, коли ми побачимось! 

 — Ми побачимось завтра. — нагадала я. 

— А чому завтра? Не можна сьогодні? Може, подзвони йому… 

Я подумала, що можна справді десь зустрітися утрьох, не в його квартирі, звісно, а на нейтральній території, і хай він сам ознайомить Мелісу зі своїм планом. Раз придумав цю поїздку, хай малій теж сам розповість, що ми з ним маємо грати пару…

 — Добре, я можу його набрати і дати тоб слухавку, поговориш зі своїм улюбленцем Мироном. — усміхнулась я. 

— Давай! Набирай! 

Я набрала номер Мирона, а коли почула у слухавці його голос, сказала:

 — Привіт? Ти дуже зараз зайнятий? Тут Меліса хоче тобі сказати кілька слів…

— Привіт, та ні, не зайнятий, все нормально, можу говорити, — відповів він. 

 — Тоді передаю слухавку Мелісі, — я простягнула доньці телефон, і вона відразу затараторила:

 — Мироне, привіт, а ти одружишся зі мною, коли я виросту?..