24. Мирон. Важлива гостя

Коли я зайшов до ресторану, мене зустріла Стася. Вона якось дивно поглянула на мене.

— Чого ти так на мене дивишся? — запитав я прямо. 

— Та оце подумала, що тебе довго немає, визирнула з вікна і побачила тебе з дівчиною… — протягнула вона. 

— А, з Іриною? — перепитав я. — Це власниця того кафе навпроти. Вона прийде до нас на обід. 

 — На обід? — брови Стасі поповзли догори. — Сама напросилася, а ти не зміг відмовити?и 

— З чого ти взяла? — я ледь насупився. — Це я її запросив. А не вона напросилася. 

 — Тоді з твого боку це дуже нерозумно!  — насупилась вона. — Не думаєш, що вона захоче якось нам нашкодити? 

— Ірина не така, вона хороша. Ну, людина хороша, — додав я. — Загалом, хай мій столик забронюють на обід, той, окремий, за фіранкою у вікна. 

 — Добре, — Стася підтисла губи. — Як вважаєш за потрібне. Але потім не говори, що я тебе не попереджала…

— Головне забронюй мій столик. Все буде добре, не переживай, — я усміхнувся. — Все буде добре.

Вона лише плечима знизала і відійшла, всім своїм виглядом демонструючи незгоду з моєю позицією. Але, як сумлінна підлегла, вона не стала сперечатися і все чудово організувала.  

Я попросив кухаря зробити нам наш комплексний обід, не став нічого прикрашати і міняти. 

Ірина прийшла рівно о першій, як ми і домовились. Я одразу побачив її на вході, бо в цей момент був біля бару. 

Я встав з-за стійки і пішов до неї. 

— Ну, сподіваюсь, ти зголодніла. Обіди у нас великі. 

 — Так, я голодна, як вовк, — вона усміхнулась. — Чекаю. чим ти мене здивуєш. 

— Ходімо за наш столик, сьогодні в меню у нас буде традиційна їжа, фрішкою пригощати тебе не буду, хоч вона і користується популярністю, як і бургери, — я провів Ірину до відокремленого столика, офіціант одразу почав ставити перед нами тарілки з борщем, пампушки, зелень та інші закуски до борща. 

— Друге подавати після першого? — запитав він. 

— Так, що там сьогодні за комплексний обід? Окрім борщу. Пюре з котлетою і який салат?

 — Так, пюре з котлетою і салат з капусти і огірка з секретним соусом, — усміхнувся той. 

— Супер, тоді принесеш пізніше, Іро, а що ти будеш пити? — я поглянув на Ірину.

 — А що ти запропонуєш? — усміхнулась вона. 

— Просекко? Коктейль? Чи ти не пʼєш алкоголь в обід? — бляха, схоже, я навіть трохи хвилювався.

 — Можна просекко, — погодилась вона.  — Можу випити, правда, не зловживаю…

— Добре, тоді нам ще два просекко, — сказа я офіціанту. 

Той пішов, прийнявши замовлення, і залишив нас з Іриною вдвох буквально на хвилину, а потім приніс і напій. 

Коли він пішов, я підняв келих: 

— Давай за тебе. Знаєш, я щиро хочу, щоб обом нашим ресторанам вистачало клієнтів. І щоб ми і далі були сусідами. До речі, у нас офіційне відкриття вже за тиждень. Сподіваюсь, ти прийдеш. Бо зараз це типу тестовий режим. 

 — Так, можу прийти, — вона зараз виглядала серйозною, ніби замислилась про щось. — Ти не такий, яким здався мені з першого погляду… І все одно я не впевнена, що мій заклад витримає цю конкуренцію…

— Вам треба захопити інший тип клієнтів. Більш затишна, домашня атмосфера плюс шиншила мають сподобатись родинам. А ще я бачив у вас другу залу, там можна було б проводити дитячі дні народження, наприклад. 

 — Так, я теж думала про дитячі свята, у нас одна з офіціанток навіть має досвід роботи аніматором, — кивнула Ірина. 

— Розкажи мені більше про себе, — я зазирнув їй в очі…