23. Ірина. "Схоже, ти йому подобаєшся..."

Що б там не було, мені було цікаво подивитися на ресторан Мирона. Може, колись, коли я матиму більші можливості, теж зможу відкрити власний ресторан? Іноді я мріяла про це, хоча ще навіть усі кредити за відкриття кав’ярні не встигла погасити. 

— Добре, покажеш своє господарство, — хмикнула я. — О котрій мені прийти?

— "Покажеш своє господарство" прозвучало майже як покажеш своє "хазяйство", і у мене думки не туди пішли, — він хитро усміхнувся.

 — От уже маєш ти талант придиратися до слів, — сказала я ніби суворо, хоча мені стало смішно. — Ти в стендапі виступати не пробував? Може, став би зіркою там!

— Ой, смішити багатіїв — не моє, — він махнув рукою. — Інша справа веселити симпатичну дівчину. 

 — Що ж. тобі це вдається на славу, видно, тренувався багато разів… — підколола його я. 

— Колись давно, зараз менше набагато практики було, весь час не до того, — зізнався Мирон.

Я згадала той вечір кілька років тому, коли ми вперше познайомилися. Тоді він теж зачарував мене своїм почуттям гумору, я була геть пригнічена, а йому вдалося переконати мене, що я красива і бажана… І зараз. схоже, це повторювалося, як дежа вю. Чому доля знову і знову зводить мене з ним? Він же ясно дає зрозуміти, що створений не для серйозних стосунків. Якщо я знову піддамся спокусі, то потім можу закохатися в нього і знову буду страждати… Мені не можна закохуватися більше ні в кого. Або ні, якщо я зустріну якогось серйозного чоловіка, то закохаюся, але в Мирона  — ні в якому разі…

— Певно, ти вже старієш, — сказала я, бо пауза надто затяглася.  — Але це й добре, більше часу залишиться для заробляння грошей, а потім тебе, підстаркуватого мільярдера, підчепить якась вісімнадцятирічна красуня, і ти відпишеш їй усі свої гроші…

— Заробіток щось останнім часом, задоволення не дуже приносить, — він ледь насупився. — І не хочу я, щоб мене підчепила малявка. 

 — Чому? Я думала, всі чоловіки задивляються на молоденьких…

— Ну, не те щоб мені не подобаються зовнішньо молоді дівчата. Але ж не вісімнадцятирічні. Вони мені ще дітьми здаються. Це якось аж неприємно. Ідеально, якщо жінка молодша років на сім-вісім, але ж не на пʼятнадцять… Мені здається, вони в тому віці ще дурні, з ними ото хіба що секс може бути хорошим. І то не факт.

 — Ну, люди в різному віці бувають як розумні, так і дурні. — сказала я, але в глибині душі мені було приємно, що він сказав , що наша різниця у віці ідеальна. Хоча, звісно, він не мав на увазі мене, а якусь іншу, ідеальну. жінку. Я ж — просто конкурентка. з якою можна повправлятися в дотепності і пофліртувати, але нічого більше… І від цього мені стало трохи сумно..

— Це теж правда. І все ж, з вісімнадцятирічними поговорити немає про що, я впевнений, — відповів Мирон. — Добре, тоді чекаю тебе на обід і обговоримо деталі. Подумай нам якусь легенду. 

 — Добре, придумаю, — кивнула я. — До зустрічі! 

***

Коли увійшла до ресторану,  Руслан визирнув з кухні і сказав:

 — Я бачив у вікно, як ти розмовляла з якимось чоловіком… Стривай, то часом не наш конкурент? 

 — Він, — кивнула я, намагаючись не видавати свого хвилювання. — Запросив мене на обід. 

— На обід? Ви що, зустрічаєтесь? — він здивовано поглянув на мене.

 — Ні, звичайно, — я похитала головою. — Просто він перед цим приходив до нас. а тепер хоче, щоб я нанесла йому візит ввічливості. Може, збирається укласти угоду про нейтралітет?

— Мені здалось, що ви все ж фліртували, — не погодилась Катя, яка якраз підійшла до нас. — Він так дивився на тебе… Мало не їв поглядом!

 — Ти так думаєш? Я не помітила, — сказала я, відчуваючи, що червонію. Невже Мирон дійсно щось відчуває до мене?

— Сто відсотків! Ти, схоже, йому подобаєшся….