18. Мирон. "Ти хороша мама..."

Не знаю, чому я весь час шукав зустрічі з Іриною. Може, це було щось типу незакритого гештальту через те, що вона мені відмовила? Так, певно так воно і було. 

Цікаво, що її доньці я подобався і це мені навіть трохи лестило. Хоча, скоріше їй подобався не я, а мої подарунки. Ну, діти завжди такі діти, тут нічого не поробиш. 

— Але літній дощ краще за осінній, не так холодно. Я не дуже люблю осінь, принаймні листопад, він надто похмурий. 

 — Я теж не люблю осінь, — кивнула Ірина. — Хоч у чомусь ми знайшли спільну мову, —  на цих словах вона усміхнулась. 

— Чому я тобі так не подобаюсь? — я усміхнувся і поглянув на неї, коли ми якраз зупинились на світлофорі. 

 — Не знаю… Ми маємо різні погляди на деякі важливі питання, — вона знизала плечима. 

— Наприклад, на які? — запитав я.

 — Ну, на стосунки між чоловіком і жінкою, — сказала Ірина, продовжуючи дивитись у вікно.  — Ти за легкі романи на одну ніч, а мені хочеться чогось серйозного. 

— З чого ти взяла, що я за романи на ніч? — хмикнув я. — Не на ніч теж можна. 

 — А на день? — вона якось сумно усміхнулась.  — Формулювання ролі не грає, важлива сама суть. 

— А що не так з суттю? — я знизав плечима. — І з чого ти взяла, що якщо я вже з кимось і зустрінусь, то тільки на раз? Всяке може статись. Може бути і не на раз. 

— І  в питаннях бізнесу у нас різні світогляди, — вона, схоже, вирішила зіскочити з теми стосунків і проігнорила мою попередню репліку. — Ти з тих людей. для яких всі засоби згодяться, а я  стараюся бути людяною…

— В чому ж я не людяний? — я насупився. — Мені здається, ти просто хочеш зробити з мене якогось не такого в своїй голові, але нащо?

 — Можливо, на те є причини, — якось розпливчасто відповіла вона і додала: — А ось і наш будинок. Біля другого під’їзду зупини, будь ласка…

— Добре, — я кивнув і зупинив машину. — І все ж, я не такий поганець, Іро. Я звичайний чоловік. З плюсами і мінусами. Як і будь-яка людина. 

— Можливо, й так. Дякую за іграшку і за те, що підвіз. Хтозна, чи ми довго будемо сусідами, можливо, всі мої іновації виявляться марними. і мій бізнес доведеться прикрити. Але  я вже шукаю якісь інші способи заробітку, про всяк випадок. Так що ми з Мелісою не пропадемо, у нас все буде добре. 

— Не варто налаштовуватись на програш. Просто подумай, в чому ви особливі. І чим можете привернути клієнтів. Наші клієнтські бази можуть і не пересікатися, якщо ти постараєшся. 

 — Хтозна… Я чомусь зараз ні в чому не впевнена, — вона виглядала пригніченою. — Ще й мала весь час хворіє, мені закрадаються підозри, що я погана мама. Не присвячую їй увесь свій час…

Я поглянув на її доньку, яка заснула на задньому сидінні, а потім сказав:

— Мала в тебе виглядає цілком щасливою. Ти робиш, що можеш. А діти хіба не всі хворіють? Щодо приділяти час, навіть не знаю. Ти ж не можеш запертись з нею вдома і сидіти там? — запитав я. — Не думаю, що це піде хоч комусь на користь. Ні тобі, ні їй. 

 — Прочитала сьогодні в інтернеті як одна блогерка пише, що вона зранку до вечора займається розвитком дітей, возить їх на якісь гуртки, до репетиторів і тому подібне. Я не можу собі такого дозволити, от і думаю, чи те, що мала ходить в садочок, де весь час чіпляє  якісь віруси — ознака того, що я не змогла стати гарною матір’ю? — вона зітхнула. 

— Але це ж імунітет і все таке. Якщо зараз не походить, то потім в школі буде так хворіти, хіба ні? Не видумуй, твоя дитина тебе любить і вона виглядає цілком щасливою, повір, це видно.

 — Я дуже хочу, щоб Меліса була щасливою. — Ірина з ніжністю поглянула на доньку, яка задрімала, обійнявши нову іграшку. — Зроблю для цього все, що в моїх силах! 

— Не сумніваюсь, — я усміхнувся. — Ти хороша мама….