13. Ірина. "Приворотне зілля"

Коли я побачила Мирона у своєму залі, то спершу здивувалась. Катя, яка мала обслуговувати клієнтів зараз, відпросилася на годину. бо її маму поклали в лікарню і вона мала відвезти їй деякі речі. Тож я підмінила її і сама виконувала обов’язки офіціантки. Слідом за здивуванням прийшла досада — він тепер точно щось скаже про “дилетантський бізнес”, де власниця кав’ярні сама бігає і приймає замовлення. А потім на зміну цим почуттям прийшла підозра — що як він прийшов сюди шпигувати, вивідати якісь мої секрети? Або ж щось зіпсувати… Від такої безпринципної людини можна очікувати чого завгодно…

Але не годиться затівати сварку з клієнтом, хай навіть це твій лютий ворог і підступний конкурент.  Тому я сказала крізь зуби:

 — Так, можна, що вам принести? 

— А давайте все на ваш смак, — я побачила, що в його очах пляшуть бісики. — Що ви самі тут їсте? Чи не їсте нічого?

 — Їм усе, — насупившись сказала я. — Рекомендую грибну юшку, вона в Руслана виходить дуже смачна. І завиванці, а ще налисники з сиром. Усе свіже, з якісних продуктів. 

— Добре, несіть все, — він кивнув. — І що у вас по напоям? Чай який є?

— Є чорний, зелений, трав’яний для заспокоєння нервів, — стала перераховувати я.  — І ще ройбуш. 

— Давайте зелений. І для нервів. Два, — він знову нахабно усміхнувся.

 — Що, нерви треба підлікувати? — не втрималась я від “шпильки”. — Гаразд, уже несу! 

— Декому так, хотів вас пригостити, — він пирхнув.

Я почервоніла. Ото ще нахаба! Але сьогодні хоч малої не було зі мною, Юля могла прийти до нас додому, тож я почувалася впевненіше. Звісно, я дуже любила Мелісу, але її вміння  видавати всі мої секрети у випадку з конкурентом було дуже не в тему…

Швидко пішла на кухню і сказала Руслану:

 — До нас прийшов ревізор, уявляєш?  Маю принести йому юшку, завиванці, налисники і ще два види чаю — зелений і трав’яний…

— Ну нам приховувати ж нічого? Та і їжу вибрав нормальну, молодець. Але нащо йому два чая? — здивувався Руслан. 

 — Одним хоче пригостити мене, тим, що для нервів! Уявляєш, який нахаба? Це наш конкурент з ресторану, що відкривається навпроти! 

— Він що, клеїться до тебе? Що пригощає? — це вже запитала Катя, вона якраз зайшла до нас.

 — Я думаю, просто знущається… От чому він сюди приперся? Може, хоче у себе впровадити наші коронні страви? 

— Та ну, це було б тупо, думаю, — сказала Катя. — Вони і так будуть популярні… Вони вже запустили рекламу, що скоро відкриття.

 — Ех, ну що б там не було, треба нести йому замовлення. бо якщо ми відмовимо клієнту, це буде непрофесійно, — я зітхнула, взяла тацю з тарілками і чашками, які встиг наповнити Руслан, і понесла до зали. Людей там було небагато, лише молода мама з дитиною і літня пара, але вони сиділи трохи віддалік. Столики біля Мирона були порожні. 

Я підійшла до нього і поставила перед ним його замовлення. 

 — Смачного, — сказала з усмішкою. хоча насправді мені хотілося цієї миті стукнути його тацею по голові. 

— У вас так скривилось обличчя, — він поглянув на мене стурбовано. — А ви точно нічого мені не підсипали?

 — А що б ви хотіли, щоб я вам підсипала? — підняла брову я. — Якесь приворотне зілля?

— Значить, от що ви думаєте про мене, хочете приворожити? — він знову пирхнув. — Я вам подобаюсь?

 — У вас занадто висока самооцінка… Я ставлюсь до вас точнісінько так, як і до інших клієнтів… Навіть попри те, що ви, можливо, прийшли сюди шпигувати і робити якісь капості….