7. Ірина. Спроба нового знайомства

Розмовляти з мамою про свої проблеми і конкурента не хотілося. Тому я спробувала перевести розмову в інше русло. 

— З якого дива мені з ним зустрічатися? Він неприємний тип… А як у вас з татом справи? Не збираєтесь їхати у відпустку? 

— І все ж тобі варто почати з кимось зустрічатися, — мама тему переводити не хотіла. — Малу тягаєш на роботу, а був би чоловік, вам було б легше. 

 — Думаєш, мені варто з кимось знайомитися. лише щоб використовувати його в якості няні? — іронічно спитала я. 

— Ні, я не про це. Взагалі легше, коли є хтось близький, Іро. Це не обовʼязково про якусь “вигоду”. Ти надто самотня. Тобі ж і поговорити толком нема з ким. А ти ще молода! 

Я зітхнула. В чомусь мама мала рацію. Звісно, мій колектив був хорошим, це були молоді, небайдужі до спільної справи люди, але про якісь свої особисті переживання я не мала кому розповісти. Наприклад, про те, що наш новий конкурент — це батько Меліси, який не знає, що він її батько… Це все було так заплутано, і мамі я теж не могла б цього розповісти, бо вона б почала сватати нас з тим чоловіком… Як же його звуть? Якесь таке незвичне ім’я… Мирослав? Ні, Мирон! 

От я не тільки його запам’ятала, а й навіть його ім’я, а він взагалі мене не впізнав, і це було сумно, бо значило, що я така звичайна, нічим не визначна людина, сіренька мишка, яких повно навколо… Якби я була вродлива, розумна, то він би не забув мене…. Стоп, щось мої думки пішли не по тому руслу…

 — Може, я запишуся до психолога, і тоді мені буде з ким поговорити. — спробувала я перевести все в жарт. 

— Що ти видумуєш? — мама аж обурилась, вона не дуже зрозуміла, що я несерйозно. — Який ще психолог?! Чоловік тобі треба, чоловік! І про доньку подумай! Їй би теж не завадив батько! Опора, на яку можна спертись!

 — Добре, я подумаю над цим, — сказала я лише для того, щоб вона перестала мене повчати. — Може, зареєструюся на сайті знайомств, принаймні поспілкуюся з кимось, а там буде видно…

— Добре, хай хоч так, — погодилась мама. — Але якщо надумаєш з кимось звідти зустрітись — роби це в людному місці і не вночі!

 — Добре, матиму на увазі… Вибач, зараз готую вечерю, трохи незручно говорити, то, може, ви ще з Мелісою потеревените? — я “перевела стрілки” на доньку. 

Вона тут же забрала в мене телефон і почала розповідати бабусі про свої справи в садочку. А я з полегшенням зітхнула і справді зайнялася вечерею…

***

Коли донька лягла спати, я увімкнула телевізор, але  чомусь неуважно стежила за подіями фільму, не могла зосередитись, тож зрештою вимкнула його і взяла до рук телефон. 

“А може справді поспілкуватися з кимось? Є ж хороші чоловіки, не обов’язково всі такі, як мій колишній і цей Мирон… Може, щось і вийде в мене, все ж, коли є хтось, хто допомагає і підтримує, не обов’язково фінансово, а морально, то й проблеми здаються не такими страшними…”

Я погуглила додатки для знайомств і зупинилась на одному з них, який мав найкращі оцінки. Зайшла туди і зареєструвалась. Правда, все ж не наважилась поставити своє фото, вирішила, що надішлю його тоді, коли переконаюся, що співрозмовник адекватний. Ім’я написала справжнє,  і фото теж поставила на аватарку власне, але без обличчя. 

Після того, як я зареєструвалася. очікувала, що хтось мені одразу напише, та  ніяких повідомлень чи лайків не було. 

“От, тут я теж нікого не зацікавила”, — подумала я і спересердя закрила додаток. 

Вирішила, що завтра видалю свій профіль, бо ідея зі знайомствами раптом перестала здаватися такою вдалою. 

Але коли я вже лягла в ліжко, почула звук сповіщення на мобільному. Хтось написав мені повідомлення…